Ультрафіолет

Michael Mayrain

Починати з білого листа, коли хороша ,чиста голова? Не виходить Тремтить, поникла в гріх Душа не може з нас усіх — втекти. Душа темніє, якщо в людини є вона, тоді втрачає хвилини, а душа гине. У розпусті, на дні , у темноті — де ми усі. І кожен з нас на самоті, і кожен з нас в сірі будні ці. Вникне в наші чорні думки зловсіні Ультрафіолет звісно, Крізь нього все видно, всі таємниці. Все огидне , ніби з в'язниці. Те що сховав ти в своїх сітках фізичних, ті думки незвичні. Тьму душі твоєї, фіолет побачить В подіях відмітку зазначить . Будеш Пам'ятати їх аш до смерті своєї Та навік не осягнеш миті тієї. Коли фіолету довіриш розум, – розкриє тебе в різних позах: твій бік жахливого, жорстокого брехуна і доброго, мудрого чистуна. Впустиш?.. ні, боїшся.

2020-10-22 17:07:12

Інші вірші поета

Ретротерор Страх Постпейзаж Дух

Інші поети

Nastia

@nastia_28_love

Андріана Стефанцова

@andriana25

Young Writer

@ZaraMehar

Схожі вірші

Всі

Я і ніч

Анастасія

Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.

105

12351

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11383