Ультрафіолет
Починати з білого листа, коли хороша ,чиста голова? Не виходить Тремтить, поникла в гріх Душа не може з нас усіх — втекти. Душа темніє, якщо в людини є вона, тоді втрачає хвилини, а душа гине. У розпусті, на дні , у темноті — де ми усі. І кожен з нас на самоті, і кожен з нас в сірі будні ці. Вникне в наші чорні думки зловсіні Ультрафіолет звісно, Крізь нього все видно, всі таємниці. Все огидне , ніби з в'язниці. Те що сховав ти в своїх сітках фізичних, ті думки незвичні. Тьму душі твоєї, фіолет побачить В подіях відмітку зазначить . Будеш Пам'ятати їх аш до смерті своєї Та навік не осягнеш миті тієї. Коли фіолету довіриш розум, – розкриє тебе в різних позах: твій бік жахливого, жорстокого брехуна і доброго, мудрого чистуна. Впустиш?.. ні, боїшся.
2020-10-22 17:07:12
3
0
Схожі вірші
Всі
Мої слова
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
4830
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2648