Вірші
Постпейзаж
Стрімкі, суворі, високі будівлі,
які руйнуються на очах живих людей.
Жорстокі сірі будні,
І сум забутих ідей.
Минулого клітки гниють,
на розбитих вікнах.
Сум на людей ллють,
Залишають нас в клітках.
Мертва посмішка на людських вустах,
мене трошки застерігає.
Що в людей у головах?
Цього ніхто не знає.
Забути не можу, постпейзажи,
радянський мертвий простір.
Чорні хмари, розкладання фази,
Не встоять всі поспіль!
Важко нам своїх вершин
Позбутися навік!
Все тому, що було ніби добре.
Мабуть, кожен звик!
Забули б будівельний бруд,
Вилізли б із пекельни дір.
Нам земля потрібна, "Труд",
Без всяких перспектив.
На фото зображені чудові куточки наших миленьких, красивих сірих міст : Дніпро, Вільногірськ. День сурка який мають люди , які живуть в цих містах і ближчих селах не побажаєш навіть ворогові. На жаль такі реалії. Більшість із нас хоче бачити тільки гарні, неймовірні місця планети, забуваючи те, що нас справді оточує.
При цьому деякі люди серед цих пейзажів однаково ( іноді) можуть бути щасливими.
3
0
381
Ретротерор
Минулого природу не знаєм,
теперішній час не шануємо!
Не радіємо на взаєм,
несправжнє в голові будуємо.
Здається готуємо міраж,
минулого абсурд .
Нейрони – сотні зараз,
розсіяли здоровий глузд.
Судим, через брехливий бік,
не себе, а корені свої.
Новий сміх на кожен вік!
На брата набиваємо набої!
Хоч хтось в дзеркало дивився,
своїх духовних мук?
На що в середині розбився?
На сотні гнійних мух!
Минуле , тільки щоб не дарма,
все повторяється циклічно.
Жити тобою не може земля,
смерті будуть вічно!
Добро робиться зі зла,
не має більше матеріалу.
Тонка часова змія,
агресія війни й металлу.
Автор
Michael Mayrain
1
0
236
Ультрафіолет
Починати з білого листа,
коли хороша ,чиста голова?
Не виходить
Тремтить, поникла в гріх
Душа не може з нас усіх —
втекти.
Душа темніє, якщо в людини
є вона, тоді втрачає хвилини,
а душа гине.
У розпусті, на дні , у темноті —
де ми усі.
І кожен з нас на самоті,
і кожен з нас в сірі будні ці.
Вникне
в наші чорні думки зловсіні
Ультрафіолет звісно,
Крізь нього
все видно, всі таємниці.
Все огидне , ніби з в'язниці.
Те що сховав
ти в своїх сітках фізичних,
ті думки незвичні.
Тьму
душі твоєї, фіолет побачить
В подіях відмітку зазначить .
Будеш
Пам'ятати їх аш до смерті своєї
Та навік не осягнеш миті тієї.
Коли
фіолету довіриш розум, –
розкриє тебе в різних позах:
твій бік
жахливого, жорстокого брехуна
і доброго, мудрого чистуна.
Впустиш?.. ні, боїшся.
3
0
371
Страх
В тиші місячного спокою
знаю я,
що там
стежить хтось за мною.
Світить місяць струною
в лісі,
в печерах
йде воно за мною.
Струмок річки, ліс дзвенить,
йду я.
Воно йде,
не зустрітись в певну мить.
Надія одна, воно ще спить.
хороша стежка
тревожить рух.
Перед очима, не спить,
появився
Страх.
Ми боїмся страху, нажаль.
Застерігає,
дає шанс
Кожа стала, як скрижаль.
митець
пише.
На кожі і всередині дає фору.
Дихання
І серце б'є.
Страх не допустить втоми,
як би швидко не тікав
він тут,
близько
Він момент твій вкрав
Час лине , божий дар
Біжи, біжи.
Рятівник
твій і господар,
душі твоєї він володар
Пауза,
недобіг.
Не він, не ти не втік.
Не втечеш від нього,
ось такий нічний час пік.
4
0
256
Дух
Жах почався
так і не закінчившись,
в далеку дрогу подався
не зупинившись,
Сум, був мовчавши.
Ми тілики ми,
залишились самі.
Дорога жаху страшна,
чорно білі тона
Смерть страшна?
В чому сенс життя?
Де ділись гроші......
без них люди не....
Не люди –
не хороші.
Ми....потребуємо всіх,
але потрібні тільки самому собі.
Ми любим гріх,
звинувачуючи тих
хто не причетний,
думаєм за них
за тих кого потребуєм.
Так коли дорогу пройду,
у ліс я зайду.
Де багато ворон,
чекають моє тіло і плоть.
На коліна стану я.
Покажу воронам свою суть,
щоб налетіли
і жахнулись, пернаті.
Яка я багата.
Плоть багата.
Навіть душі не треба,
щоб ліс став кольоровим.
До смерті усмішка
для заздривих ворон.
Такий мій поклон.
І після смерті в лісі,
де навколо ворони тухнуть,
ляжу на листя.
Кольори рухнуть,
а на обличчі тільки посмішка.
5
0
276
