Софія подивилася на край прірви, на сонце, яке вже червоніло і перевела погляд на паличку, яку міцно тримала в руці.

- От і настав час, Аню, використати паличку. В нас було багато планів на неї, але якщо ми зараз не використаємо її, то вже не будуть нам потрібні ці чари. Нам треба додому.

Вона поглянула на Аню. Та кивнула. І Софія забажала, щоб з’явився міст через цю прірву. Її бажання збулось, і паличка зникла. Дівчата перейшли на той бік і побачили милий будиночок. Їм не потрібно було нікуди заходити, та наче якоюсь невидимою силою їх тягло до будинка.

Це виявився дім чарівниці. Та зустріла їх привітно:

- Заходьте, дівчата. Я знаю, що ви поспішаєте, але можете почекати мого коника. Він принесе ключ. Я – головна чарівниця цього краю. Не бійтесь мене, я не зла. Зірка занесла вас сюди для того, щоб ви подружились. Ви показали свою дружбу. Ви дуже сміливі і добрі. Аню, дай мені, будь-ласка, компас.

Дівчинка дуже здивувалась: «Звідки ця чарівниця знає моє ім’я?», але компас дала. Дівчата чомусь просто так довіряли цій жінці – без питань. Та затиснула в руці компас, почекала і повернула дівчатам. Побачивши їх здивовані обличчі, сказала:

- Не бійтесь. Тепер ви можете відкрити портал. Але ключ…щось мій кінь запізнюється.

І тут, наче за покликом, в будинок зайшов кінь чарівної краси. Це був чудовий кінь, але він був без крил, ходив, як звичайні коні. Той підійшов до чарівниці і приніс коробочку, всередині якої був ключ у вигляді зірки. Кінь кульгав. Він щось сказав чарівниці своєю мовою. Вона зрозуміла його і переказала слова коня дівчатам:

- Коли він ішов лісом, то підвернув ногу. Конику було важко йти. Тому він затримався. Він боявся, як зможе перейти прірву. Міст через неї зламався день тому. По дорозі туди кінь перестрибував через прірву – тому міст не був потрібен. Але коли повертався назад, підвернута нога боліла. І тут коник побачив, що там є місток. І завдяки цьому в нас зараз є ключ. Але хто ж зробив міст?

Дівчата зрозуміли все. Соня тихо сказала: «Чарівна паличка не пропала даремно». Мабуть, фея знала все, бо хитро посміхнулася. Потім вона дала дівчатам посудину з чарівним пилом і сказала:

- Коли сонце буде заходити, треба посипати свої браслети цим пилом, а компас направити на захід сонця. Тоді відкриється портал. Доторкнетесь ключем до нього. Все, біжіть.

Дівчата вийшли з будинку. Вони побігли в бік сонця. Воно вже заходило. Аня швидко взяла компас і направила в бік сонця. Раптом компас засвітився, збільшився і, на подив дівчат…став порталом. Софія здивовано сказала:

- Оце так казка. Перед носом в нас було те, що ми так довго шукали.

Вони посипали чарівним пилом браслети. Приклали ключ до порталу – і він відкрився. Подруги взялись за руки і зайшли в портал…

Аня лежала на зеленій травичці в саду. Сходило сонце, шуміли дерева над головою. Все було звичайним і дівчинці здалось, що це все був загадковий сон. Але коли вона побачила на руці браслет, то усвідомила – це була дійсність.

- Дякую, що дала мені все зрозуміти, зіронько. І що я знайшла таку гарну подругу.

Тут до неї підбігли схвильовані батьки. Дівчинка кинулась до них в обійми.

- Аня, де ти була? Дівчинко моя. Ми приїхали під ранок, а тебе немає. Ми так хвилювалися, а ти, виявляється спала тут. Чому в саду?

До них підійшла бабуся Ані. Дівчинка дуже зраділа, що бачить її. Бабуся весело підморгнула і спитала:

- Ну і яка ж в тебе була пригода?

Аня усміхнулась таємниче:

- Я просто загадала бажання…