Цей день видався для Ані не дуже веселим. От чому на світі бувають хвороби? Як можна було просто так захворіти? Ну звісно, вона сама винна: не дивилася під ноги і стала в ту калюжу. Тепер Аня цілий день лежала в ліжку. Це було сумно, але добре, що не треба йти до школи. А ще веселила думка, що скоро настане 15 лютого - цей довгоочікуваний для неї день – День її народження. Це буде чудово. Скоріше б…

Звісно, лежати цілий день в ліжку – це нецікаво, але нема нічого, з чого не можна було б винести задоволення: щоб наповнитися силами, Ані приносили фрукти, які вона дуже любила. Тим більше, тепер було багато вільного часу, щоб помалювати, або придумати якісь пісні, записати слова до них. Жаль, що до цих текстів не було кому написати музику, яка б оживила їх.

Батьки про неї дуже піклувалися, але так жаль, що через хворобу, Ані не можна було їсти морозиво, яке дівчинка любила найдужче. Так само, як несподівані сюрпризи. Краще щоб приємні сюрпризи.

Дівчинка завжди дуже любила сидіти вечорами біля вікна і говорити з бабусею. Їй від цього ставало легше. Бабуся часто розповідала повчальні історії. Не розповідала прямо, а в вигляді казок, віршів, у вигляді натяків, які Аня мала зрозуміти. І вона розуміла. З часом вона навчилася розуміти той чарівний світ, який приховується за звичайними словами. Навчилася розуміти з півслова, знати, що на душі людини просто по обличчю. Можливо, бабуся навчила її бути такою «чарівницею», якою може бути будь-хто, якщо зануритися в світ блискучих слів. Взагалі бабуся багато чому навчила Аню.

Дівчинка завжди розповідала бабусі, що в неї на душі. Але так сталося, що про свою нелюбов до Соні вона не хотіла розповідати. Чому? Можливо тому, що сама не розуміла свою поведінку, можливо не хотіла засмучувати ту людину, яка виховувала в ній доброту, дружелюбність. І, взагалі, дівчинка сама не розуміла свою поведінку. Наче це була не вона, наче хтось керував її поганими емоціями. Вона про це не говорила, не знала, чи зрозуміє її бабуся. Та дарма.

І ось настав цей день – День народження Ані. Скільки там було десертів – всі улюблені страви дівчинки. Вона дуже хотіла видужати до цього дня. Такі дні не варто пролежувати в ліжку хворою. І настільки сильним було бажання Ані, що воно збулося. Вона видужала: погано себе не почувала, горло вже не боліло, і Аня могла вже їсти морозиво, яке також було на святковому столі, хоч ще була зима.

В цей день в дівчинки було багато подарунків, але подарунок від бабусі (потім Аня це зрозуміє) був найціннішим і вплине на її життя. Це не був такий «типовий» подарунок: у коробці, зі стрічкою і таке інше – ні, бабуся подарувала онучці чарівну розмову біля вікна.

Ввечері, коли вже всі порозходилися, Аня сіла біля великого вікна, з видом на природний пейзаж вічнозелених рослин і маленький клаптик неба зверху – на їхньому улюбленому місці. Аня любила сидіти тут із бабусею – в ті хвилини вона наче ставала якоюсь іншою: в її синіх очах виблискували зірки, коли дівчинка слухала розповіді бабусі.

Тільки дівчинка сіла на стільчик, як зайшла бабуся з чашкою кип’яченого молока в руці:

- Ось, я принесла тобі ліків.

Аня скривилась:

- Але ж я не хвора! Бабусю, скільки разів тобі повторювати – мені це не потрібно. Я не хочу пити це!

- Яка ж ти вперта! – вдала розсерджену бабуся. А потім хитро усміхнулась і додала напівшепотом. – Вся в мене.

Дівчинка усміхнулася, бабуся вміла покращити їй настрій. Тут бабуся сказала, наче сама собі:

- Ну, звісно, ти можеш не пити це, вдаючи дуже здорову. Можеш відставити, бо це тобі «не потрібно», але як буде сумно, якщо я не розповім тобі дещо цікаве, - і відвернулася, наче збираючись йти геть.

На Аню вплинули ці слова, і вона миттєво випила молоко. Після цього бабуся (яка все це бачила) сіла поряд з нею і заговорила:

- Анно (бувало вона зверталася так до онучки при серйозних розмовах), ось на небі є багато зірок. Вони часто допомагають орієнтуватися мандрівникам. Вони допоможуть і тобі знайти свій правильний шлях. Коли настане час, твоя зірка щастя сама знайде тебе. Для тебе вона буде світити найяскравіше.

Ти ж знаєш, що любов, дружба, сім’я – це найголовніші життєві цінності, - бабуся поглянула ніжно на онучку. – Завжди зберігай ці добрі очі, дівчинко моя, бережи добро. Ніколи не дозволяй злості погубити тебе.

Після цих слів в Ані раптом пролетіла тривожна думка: «Чому це раптом бабуся говорить про цінності, про дружбу? Цікаво, може вона бачить мене наскрізь? Може знає про мене і Софію?». Вона постаралася не дивитися на бабусю – раптом та читає її думки по очах?

Тут раптом бабуся несподівано запитала:

- А як там у тебе справи в школі? Друзі є?

Аня розгубилася на мить, та, намагаючись поводитись спокійно, сказала:

- В школі? А, та в школі все чудово! В мене є подружки – Даша і Марина, і друг Макс.

- Он як. Це добре! Важливо мати справжніх друзів. Багато нещасть можна зустріти на своєму шляху. Багато метеоритів може спіткати твою зірку. Але зі справжнім другом, вірною людиною, твоя зірка ніколи не погасне.

Є багато бажань на День народження: щастя, здоров’я, добра, успіхів. Але я бажаю тобі знайти справжнього друга, який – неважливо, що станеться – буде завжди поряд, - бабуся подивилася на онучку, взяла її руки в свої і серйозно сказала:

- Знаєш, колись настане час, коли я не зможу тебе заспокоювати у важкі хвилини, але знай – ти завжди можеш відкрити своє серце, поглянувши на зоряне небо, палаюче в іскорках спокою. Ти тільки попроси про щось, і твоя зірка виконає бажання…

- Але ж зірки не чарівні, - перебила її Аня. – Нам в школі говорили, що зірки – це просто небесні світила, а «падаючі зірки», які нібито виконують бажання – це просто метеорити.

Бабуся поглянула на неї уважно і сказала таким таємничо-зачаровуючим голосом, яким могла тільки вона:

- Очевидно, ті, хто це сказав просто не були дітьми, які вірять в чудеса, - бабуся відпустила руки Ані і пішла до дверей і потім вже напівшепотом сказала:

- Ну добре, лягай спати, завтра в школу. На добраніч.

Аня не встигла навіть нічого відповісти. Бабуся, як фея-чарівниця з далекої планети, зачарувала її і дуже швидко зникла.

Дівчинка лягла в ліжко, але потім ще довго не могла заснути…