Вечоріло... Сонце готувалося до сну. Ось і пройшов черговий день. Він був свіжий і сонячний – справжній весняний день. Найтепліший день з початку весни. Але для наших героїв він був аж ніяк не найкращий: обох чекало розчарування і смуток. Такі переживання звалилися на плечі ще не дорослих людей, а, всього на всього, учнів шостого класу. Це, звичайно, нелегко. Тому сьогоднішній день був тяжким для дівчат, але в них була надія – ніч: обидві чекали, коли на небі з’являться перші зірочки – це мало важливе значення для них.

Скоро Аня дочекається ночі і загадає бажання і вона думає, що… Хоча, давай почнемо з початку. Що сталося з Анею, коли вона побігла додому? І яке вона прийняла рішення? Взагалі, чи хтось бачив її, чи допоміг? Треба розповісти докладніше про всі її пригоди до того, як на небі з’явилися перші зірки. Отже…

Аня бігла не оглядаючись. Їй хотілось швидше віддалитися від школи, але додому вона не хотіла. Тож дівчинка пішла по вузенькій стежці, яка вела до лісу. Аня знала, куди піде: до великого пагорбу. Бувало, коли їй було погано, дівчинка йшла сюди. Тут вона могла зібратися з думками і побути сама. Я вже казала, що Аня розповідала бабусі все, що в неї на душі. І взагалі, вона мала б не почуватися погано, якщо в неї така хороша сім’я. Але це було не так: мама з татом були весь час зайняті, вони допізна знаходились на роботі і не поводилися з дочкою, як бабуся. Вони часто були втомлені, тому Аня не часто була з ними. А бабуся не жила з ними, а тільки приїжджала…

Аня любила це місце, з якого було видно красу міста. Вона сиділа на пагорбі, милувалася краєвидом і думала: думала, що хоче побути трохи там, де не буде жорстокості і несправедливості. В неї не було величезних мрій, але дівчинка часто хотіла одного: мати такого вірного друга, як бабуся. І тепер, коли Макс, який, на її думку, був нормальним, так зрадив дівчинку... Жах! Зради вона не терпіла. Але якщо… «Бабуся ж розповідала мені про зірку. Може…» - і тут дівчинка різко підхопилась: «Я спробую. Сьогодні ввечері я загадаю бажання. Раптом це змінить моє життя? Треба вірити. Тільки вірити, і моє бажання здійсниться: як, наприклад, коли я хотіла швидше одужати. Збулось? Так».

- Отже, - сказала вона твердо в далечінь. - чекаю ночі.

І після цього дівчинка побігла до саду біля хати (хоч вони жили в місті, в них був власний сад. Сім’я оселилася в хатинці на околиці, тому - що батько дуже любив садівництво і хотів мати власний маленький сад позаду хати. Отож, вони оселилися в такому гарному затишному будиночку біля лісу), сіла на маленьку лавку і почала чекати ночі. Було моторошно вночі знаходитись на вулиці, але дівчинка була безстрашна, коли в неї була мета.

Отож, повернімося до кімнати Соні. Вона стояла біля вікна і чекала – коли ж з’являться перші зірочки. Яке ж буває довге очікування: здається, чекаєш вже дві години, а пройшло лише п’ять хвилин. Дівчинка не була впевнена, чи не даремно вона очікує, але хотіла вірити, що все ж таки недаремно.

Вона вже почала думати, що цієї ночі хмарно, і зірки не покажуться, аж тут побачила, як починають засвічуватися зірки: он одна, друга, тут третя, вже четверта, нічого собі – вже десять зірочок! Ура! Софія настільки зраділа, наче її бажання вже здійснилося.

І тут, дочекавшись, поки засвітяться ще деякі зірочки, вона подивилася з надією на небо і промовила: «Прошу тебе, моя зірочка, знайди мене. Чуєш? Я не знаю, чи правду казала Аня, але дуже надіюсь, що так. Допоможи мені зрозуміти все і покажи те, що допоможе мені. Покажи той світ, де нема цих проблем». І тут, раптом, одна зірка засвітилася дужче, і Соні здалося, що вона летить до дівчинки і раптом її осяяло яскраве світло…