Продзвенів будильник. Софія встала і поглянула на календар: «Ох, як швидко проходить час. Наче тільки недавно купалися в річці в липні, а тепер вже зима не за горами» - промайнула думка.

Дівчинка встала, зібралася і пішла до школи. Зайшовши в клас, побачила таку картину: декілька дітей з класу стовбичать біля цієї новенької, яка, мабуть, знову розповідає щось цікаве.

Як вона швидко завоювала довіру. Два місяці тому прийшла до класу вперше. Кришталево-сині очі забігали по класу, мов неслухняні кошенята. Дівчинка була низенька, всім своїм образом відлунювала впертість. Кругле обличчя покривало довге русяве волосся, наче листя, що покриває дерево. Зачіска, видно, було не найважливіше, про що піклувалася дівчинка: волосся розліталося на всі боки, мов пушинки. Очевидно, воно ніколи не зробиться акуратною зачіскою.

Її відразу обступили деякі цікаві дівчата і почали розпитувати про попередню школу і про все, що тільки можна розпитувати. Софія спочатку не приставала до новенької з нерозумними питаннями – вона й так у новій школі, можливо їй незручно, а ще Софія буде з своїми питаннями. Вона вирішила потім познайомитися з цією дівчинкою. Але так вийшло, що Софія ніколи не знаходила часу, тому вона і передумала дружити з цією дівчинкою. Тим більше через деякий час Аня показала себе не в кращому вигляді. Вихвалялася (як думала Софія) тим, що гарно танцює, подружилася з кількома дівчатами і навіть з одним хлопцем. До речі, як все було.

Один старшокласник почав говорити погане про її сім’ю і про те, що вона танцює дурні танці. Замість того, щоб образитися і заплакати – як очікував він – Аня (так звали новеньку) так на нього подивилась, що здалося, ніби в неї в очах спалахує вогонь, і коли вона сказала «Якщо ще раз скажеш щось подібне про мене, або про мою сім’ю…», то у хлопця аж в горлі пересохло. Він пішов у свій клас і після цього більше не зачіпав Аню. Після цього її стали поважати і один хлопець – Макс – навіть подружився з нею. Софія, яку перед цим теж поважали і дружили з нею, бо вона відмінниця, незлюбила Аню, бо та, хоч і не була відмінницею, та звернула увагу однокласників на себе. З тих пір, хоч Аня й не хотіла нікого ображати, Софія незлюбила її. Ні, в неї не був поганий характер:

Соня була добра і щедра, та крім цього була дуже вперта (як і сама Аня). Тому вона завжди стояла на своєму.

Так от, сьогодні, побачивши знайому картину, Софія старалася вдати, що їй все-одно і сіла за книжку «Лондон. Місто мрії». Дівчинка часто читала цю книгу, особливо любила розглядати фотографії відомих місць, монументів. Вона дуже натхненно вчила англійську мову і так мріяла колись побувати в омріяному місті… В неї було багато хобі. Софія ходила в музичну школу і бувало навіть сама складувала музику. Також дівчинка любила спорт, вела здоровий спосіб життя. Вона полюбляла ходити в майках та шортах, але так, як вже холоднішало, цієї змоги в неї зараз не було.

Сьогодні Софія поспішала скоріше повернутися додому. В її бабусі скоро буде День народження і дівчинка думала, який подарунок їй зробити. Раптом її думки перервала Аня:

- Соня, йди до нас!

Софія нічого не сказала й відвернулася. Дівчата зашепотілися: «Якась вона стала дуже дивна». Сама Аня здивувалася такій поведінці однокласниці й подумала: «Чому вона відвернулася? Я не розумію, чому вона так погано зі мною поводиться? Я стараюсь добре до неї відноситися, а вона…» - Аня ображено надула губки. В неї був такий мінус – дівчинка часто ображалася за дрібниці. Хоча, можливо, це й не була дрібниця. Тим більше Соня вже давно з нею не дружить.

Продзвенів дзвінок. Почався перший урок – математика. Подруга Софії сьогодні не прийшла і їй було нецікаво і сумно на уроці.

Другий урок міг би бути звичайним нудним уроком, але сталося дещо не дуже приємне: Аню позвали до дошки, щоб та розповіла домашнє завдання. Вона хоч і не дуже добре вчилася, але на цей раз вивчила тему добре. Але так сталося, що в цей час Соня, яка й не чула, що говорить однокласниця, дивилася в книгу. Вона дуже невчасно знайшла там щось смішне і засміялась якраз тоді, коли Аня зам’ялася, бо щось забула. Аня подумала, що дівчинка сміється з неї і всередині в неї запалало полум’я. Хоч потім Софія і старалася пояснити, що сміялася не з неї, Аня не вірила їй. В обох зіпсувався настрій, але коли почалася фізкультура – один з улюблених уроків дівчат – настрій в них покращився. На уроці були спортивні ігри. Макс з іншими хлопцями з класу грали в футбол. Софія приєдналася до них, коли Аня вже грала. Хлопці, хоч і не любили приймати дівчат в свою гру, та на цей раз грали з ними. Але краще б не приймали їх в команду.

Вийшло так, що Софія й Аня були в різних командах. Вони старалися заважати одна-одній і на полі завжди воювали. Але так, як Соня була фанатом спорту, вона грала краще за однокласницю. Аня ж - хоч і розуміла, що це неправильно – трохи заздрила їй. Тим більше їй не сподобалась Софія через те, що сталося на попередньому уроці.

Проблема була в тому, що кожна з них ображалася не знаючи, чи спеціально робила інша щось погане. І чи взагалі хотіла вона робити щось погане. Дівчата не розібралися ні в чому. Вони не говорили про це, щоб зрозуміти, і пояснити, чому ображаються. Тому вони не розуміли одна-одну.

Далі уроки пролетіли швидко і діти пішли додому. Закінчувалась осінь, з дерев падало останнє листя…