Забудемо про біль
А що, як ми забудемо про біль, Старі образи й свіжі недомовки? Відмовимось на рану сипать сіль, Плести обману гострі скоромовки? Чи стане сили зупинити тлін, Який на язиці росте все більше? Я залишуся серед чорних стін, Як стане світло дня для вас тепліше. Живіть щасливо, мирно і без свар, Душевний трунок відпустіть зі снами. На мирову всі разом випийте узвар, Мене ж забудьте, виженіть з вітрами. Тугу візьму смертельну й гострий гнів, Притримаю у потемках палацу. Але якщо колись почуєте мій спів Біжіть щодуху від воріт із кварцу. А що, як ми забудемо про біль, Випалюючи його слід книжками? І тоді кожен влучить в свою ціль, Я ж пам'ять відпущу вночі стежками...
2019-09-18 05:57:05
6
0
Схожі вірші
Всі
Не скажу "люблю"
Знаєш, складно Тебе любити й не сказати. Тебе кохати і збрехати, Що зовсім іншого люблю, І що до тебе не прийду. Знаєш, той "інший" мене теплом своїм зігріє. Зачарує і поцілує, А ти сиди там далі сам, І йди назустріч виючим вітрам. Тобі вже більше не скажу своє я болісне "люблю"... А просто відпущу і почуття у собі похороню.
74
13
5654
Приходи (RU-UA)
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
1272