Даремності вир

Есмеральда Еверфрі

Будильник. Душ. Сніданок. Пари. Усе заїжджено до дир Ті самі люди, фрази, свари - даремності невпинний вир. Банальний день: підйом у сім, зарядка, душ, горнятко кави Потім три пари, їм у слід все та ж кімната і ті ж справи. Обід. Домашні. Фільм чи книга. Дзвінок додому: «Добре все», І таємничості вир кличе лиш з сторінок, і жаль несе. За тим все ж встигнути заснути, поки сусідок десь нема, Прогнати усі думи-муки і залишити: «Я сама»... Зрештою знов ранковий шум і фраза: «Мріям час лиши», Те голос в голові твердить і додає: «Та не спіши»...

2019-04-27 22:13:05

6

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Лія Антонова

😍 неймовірна атмосфера, мені дуже подобається, додала до закладок👍

Відповісти

2019-04-28 01:36:34

Подобається

Есмеральда Еверфрі

@Лія Антонова дякую велике)))

Відповісти

2019-04-28 08:20:59

Подобається

Схожі вірші

Всі

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

3024

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

5

11168