Даремності вир
Есмеральда Еверфрі
Будильник. Душ. Сніданок. Пари. Усе заїжджено до дир Ті самі люди, фрази, свари - даремності невпинний вир. Банальний день: підйом у сім, зарядка, душ, горнятко кави Потім три пари, їм у слід все та ж кімната і ті ж справи. Обід. Домашні. Фільм чи книга. Дзвінок додому: «Добре все», І таємничості вир кличе лиш з сторінок, і жаль несе. За тим все ж встигнути заснути, поки сусідок десь нема, Прогнати усі думи-муки і залишити: «Я сама»... Зрештою знов ранковий шум і фраза: «Мріям час лиши», Те голос в голові твердить і додає: «Та не спіши»...
2019-04-27 22:13:05
6
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Лія Антонова
😍 неймовірна атмосфера, мені дуже подобається, додала до закладок👍
Відповісти
2019-04-28 01:36:34
Подобається
Есмеральда Еверфрі
@Лія Антонова дякую велике)))
Відповісти
2019-04-28 08:20:59
Подобається
Інші вірші поета
Для неї Час Ось моя заслуга Злудопад Інтерлюдія 2
Інші поети
Merian Varner
@merian_varner
Схожі вірші
Всі
Unbreakable heart
B I
Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart
49
1
16403
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
13257