Книгоман
Тебе знову, неначе колись давно, Затягує в нурт* із несправжніх пригод. Не вперше, так звично, але все одно Затримуєш подих і робиш ривок. Життя переплетене з шелестом книг, І всі персонажі так дивно живі. Їх болі та радощі, видих і вдих Твоїми стають на годину чи дві. Допитливий погляд блукає між лиць, Змальованих поза реальних світів. Ти знатимеш їх до найменших дрібниць, А вчинки, надії й слова - поготів. В очах, що, здавалося б, ще молоді, Відлуння трьохсот сторінкових епох, Прожитих за день у словесній воді, Й привівших у бухту з ім'ям Епілог. Два кроки із хвиль... і ти знову між стін Й, з дитинства прожитих тобою, книжок, І тільки за мить, мов тобі навздогін, Прочитаний світ знов набув сторінок. *Нурт - те саме, що вир. Болотна глибінь. «Омут» в російській мові.
2020-07-13 07:43:50
8
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Есмеральда Еверфрі
дякую)
Відповісти
2020-07-14 08:04:56
Подобається
Rin Ottobre
Почуття всіх книгоманів описала)
Відповісти
2020-07-14 08:09:44
1
Есмеральда Еверфрі
@Rin Ottobre Рада, що це виявилося близьким не тільки мені))
Відповісти
2020-07-14 12:22:24
Подобається
Схожі вірші
Всі
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2027
У серці...
Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.
107
16
9727