Крила

Miriam Krips

Кажуть, що у людини є крила, У когось чорні, у когось білі. У кого чорні, той смуток має, Печаль на серці душу ламає. У кого білі, той добро роздавав, Шматочок щастя серцем спіймав. Але є ті, у кого крил нема, А це вже, я кажу, справжня біда. Людина без крил - човен без вітрил. Як книга без слів, як місяць без днів. А ще є крила кольорові, Такі барвисті, веселкові. Їх та людина має, Що у небі душею літає. Чи то письменник, чи поет, А може навіть танцює балет. А може він музику пише прекрасну, Або візерунки малює хвилясті. Кажуть, що у людини є крила, У когось чорні, у когось білі. У когось їх узагалі нема, А в когось як та веселкова дуга. У всіх все по різному, у всіх різна сила. Подумайте добре, які у Вас крила?

2018-06-08 03:34:43

6

0

Схожі вірші

Всі

Я граю лише уві снах...

Nadine Tikhonovitch

Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...

131

25

5571

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12083