ВИВЧИ КАРТУ ІЗ МОЇХ ЗІРОК
ВИВЧИ КАРТУ ІЗ МОЇХ ЗІРОК
«В цій пустелі так само самотньо,
як в моєму серці без тебе.»
Аріадна Карнель
Життя - це єдина можливість відчути себе по-справжньому потрібним і весь сенс полягає в тому, щоб знайти того, хто тебе буде потребувати. Напевно це головне досягнення закоханих - потреба. Споглядаючи на те, як люди витрачають свої неоціненні ресурси на бажання комусь догоджати, або ж навпаки сперечатись, інколи постає думка для чого все це. Який сенс в існуванні, якщо ти не можеш допомогти людям? В чому полягає справжня місія людини? І чи можливо отримати ще один шанс, щоб мати змогу змінити своє минуле та врятувати майбутнє?
Кого звинувачувати в слабкості, Аріадну чи Роуз?
Неймовірна спека та гаряче повітря змушувало знесилену дівчину, чимдуж ковтати повітря, та рухатись посеред неймовірної пустелі, яка здавалася кладовищем для всіх, хто тут опиниться.
Русяве волосся було зібране бережно в невелику гульку на голові, а обличчя не видавало ніяких емоцій окрім знесилення та втрати віри в те, що є вихід.
Дівчина не пам'ятала, як опинилась тут, і щосили намагалась у своїй голові скласти до купи пазл, частинки якого розкидані серед цієї пустелі. Останні спогади, віддавались відлунням в голові немов звук потяга серед тихої ночі.
– Лист, міст, вода, темрява... – це були єдині спогади дівчини, які ще більше знищували її уявлення про те, де вона опинилась.
Спогади про Роуз увірвалися в пам'ять дівчини, немов безпощадні варвари, для яких абсолютно все одно на кого нападати, та чиє життя скалічити. Вона прокручувала у своїй голові з кожною секундою все більше і більше деталей, а серце зрадницьки нило, та здавалось ось-ось зупиниться у своїй знемозі та відчаю спогадів.
– Ось ми й знову зустрілись! – знайомий голос позаду змусив дівчину тремтіти від страху. Цей голос неможливо було забути чи сплутати з іншими.
Перон. Кішка. Ліхтенштейн.
– Маргарет, як ви тут опинилися? Що відбувається? – запитань було так багато, що ще одна хвилина і вони б вирвалися на зовні бурею, що знесла всі перепони на своєму шляху.
– Ми опинилися там, куди на привіз потяг! Це кінцева зупинка, і тільки від тебе залежить, чи сядеш ти у вагон. – голос був настільки виваженим та спокійним, що здавалось ніби він зачаровує, змушує серце та розум підкорятися.
– Я пам'ятаю, як стрибнула з мосту, через те, що відчувала, що моє життя зупинилось в той момент, коли я втратила Роуз. А потім я прокинулась серед безможної пустелі, що поглинає мою душу з кожною секундою, змушує черствіти, занепадати духом.
Тендітна рука жінки, яка була покрита павутиною зморшок, та шрамами, які, на перший погляд, здавались не такими помітними міцно стиснула руки Аріадни, немов пригортаючи у свої обійми, даруючи надію, якої їй так бракувало.
– Пройдімся! Сьогодні тут неймовірно тихо, так само, коли ми зустрілись з тобою на пероні. Ой, згадую свої розмови про котів, та випитування хто твоя рідня і рум'янець покриває мої бліді щоки. – Маргарет говорила з таким захопленням про їхню першу зустріч, немов це була доля, що звела їх для чогось важливого.
– Я все одно нічого не можу зрозуміти. Як вибратися з цього клятого місця, та відчути покій, якого мені так бракує. Я втратила все, що дарувало мені надії та бажання жити, а в цій пустелі я втрачаю останні шматочки своєї душі. – слова Аріадни були настільки щирими, що посмішка Маргарет в той самий момент змінилась зціпленими губами, та понурим поглядом. Здавалось, що вона також втратила щось важливе, те, що давало їй стимул жити та рухатись далі.
– Знаєш, коли помер мій чоловік, здавалось, що в той момент померла частка мене. Він загинув на безглуздій війні, що забрала тисячі життів. В той час моєму синові було вже двадцять років, і найбільший страх для мене було втратити його, – погляд жінки здавався настільки важким, що дівчина боялась зазирнути в вічі, та понуривши голову далі йшла. – Перша куля на війні попадає в серце матері, розумієш? Я не могла пережити ще одну смерть, яка й так стукала в моє вікно кожного вечора, намагалась прорватись крізь двері та забрати найдорожче.
– Здається я в цей момент можу зрозуміти ваш біль, він резонує з моїм.
– Я напивалась до чортиків і хотіла, щоб моє серце зупинилось і все, чого я так боялась не сталось зі мною. Егоїстично, так. Але це була єдина можливість, здавалось, що це була вона.
– Маргарет, в моєму житті все склалося інакше, можливо саме через це я опинилась серед цієї безмежної пустелі. – слова немов зникали, та губились у свідомості дівчини, адже лише одна згадка про Роуз і Аріадна знову стрибає з мосту, вмирає.
– Саме тому я тут, щоб показати, що все може бути інакше. Що зруйноване можна відбудувати, а втрачене знайти.
Коментарі
Показати всі коментарі
(1)