Сімнадцятирічні Аріадна та Роуз прогулювались парком, тримаючи одна одну за руку.
Красиві новобудови, пожовкле листя на деревах і прохожі їх не турбували.

Дівчата добре знали, що суспільство їх не прийме.
Для спільноти відносини Аріадни та Роуз були аморальними, але також вони добре знали, що у кохання немає орієнтації та термінів придатності.

— Роуз, ходімо купимо собі морозива? — запропонувала Аріадна дівчині.

— Гаразд, тоді, ти йди до набережної й чекай там, я скоро повернусь!

Нічого не відповівши, Арі помірними кроками пішла до кордонів набережної та сіла там, схрестивши ноги.
Вона цілковито покладалася на вподобання своєї другої половинки та знала, що Роуз принесе їй найсмачніше морозиво.
Ще б пак! Адже вони разом вже понад сім місяців.
Очікування вибивало її з рівноваги, але вона мовчки чекала на неї.

— Я вже тут. Ось, купила нам морозива. — сказала закохано дівчина та віддала його Аріадні.

— Дякую. — вона була більш сучасною та незакомплексованою, тому, не соромлячись оточуючих, поцілувала кохану в губи.
Ці двоє ламали всі стереотипи про життя та відносини.

Аріадна, як ніхто знала ціну кохання, а Роуз цінувала її, як ніхто інший. 
Їм було абсолютно байдуже на інших. Вони знали, що це не є нормою в суспільстві. Люди звикли до звичайного та помірного життя, де немає героїв і злодіїв, де все йде своїм шляхом.

—  Я тебе кохаю.

— І я тебе люблю.

А далі все закрутилося в божевільному темпі.

Навчання, робота, все це забрало у них той дорогоцінний час, якого їм не вистачало.
Вони стали менше телефонувати одна одній,  віддалилися, немов стали чужими.

— Привіт. Як твої справи? — запитала Роуз у дівчини. Вона завжди телефонувати першою,  завжди робила крок назустріч.

— Та наче все нормально. Ми сьогодні зустрінемось? — Арі запитала у своєї другої половинки.

— Ні, на жаль. Я тебе люблю назавжди.

І зв'язок перервався, немов червона нитка, яка з'єднувала їх знівечені, самотні серця.

Ближче до одинадцятої години вечора, дівчина  вирішила лягати стати.

Проте, якесь невідоме відчуття безповоротності турбувало її. Вона закрила очі, бачила небо, чисте, неначе біле, і промені сонця, які ніжно лоскотали її занадто бліду шкіру.

Понурившись у спогади, дівчина заснула немов зачарована. Віддалась втомі та помсті ночі.

• Десь далеко, але занадто близько •

В той самий час, Роуз сиділа на своєму холодному ліжку й гладила своє шовковисте волосся. Вдивляючись в панорамний вид за вікном, дівчина нічого не відчувала окрім порожнечі.
Вона відчула, що втратила Аріадну, ту соломинку, яка була для неї рятівним мостом, тією незримою рукою, котра тримає її в цьому світі.

Але для неї все закінчилось.
Книги згорають, мультфільми закінчуються,  ігри стають нецікавими.
Люди перетворюються на хмари.

Вийшовши на вулицю, вона божевільно-незрозумілими кроками йшла до парку.
Дівчина  знала,  що в його кінці,  за огорожею, була прірва.
Вона рухалась до неї і їй було на все байдуже: на почуття, які дотепер палали в її знівеченому серці,  на рідню, якій вона неначе кістка в горлі.
Вона відчуває, що втратила Аріадну, а це означало,  що вона втратила себе.

Загубившись серед сірих дерев-людей, опинилася на краю прірви.

— Я напишу їй останнього листа і піду назавжди. — бормотіла про себе дівчина.

Її руки занадто тремтіли,  сльози падали на мертвий аркуш паперу,  а вітер так і норовив вирвати його з її рук і відправити дівчину додому, врятувати скалічену душу від невдалого, неправильного вчинку.

Та все було марно – дівчина  міцно тримала в руках лист і олівець.

Зібравшись з думками, вона вмить стала сильнішою,  безсумнівною,  та настільки відвертою, наскільки це для неї можливо.

“Люба Арі!
Ми більше не зустрінемось на просторах землі. Моє перебування тут занадто болюче.
Я здаюся,  проте, прошу тебе рухатись далі.

Дякую тобі, Ангеле, що проводила ці хвилини зі мною, що подарувала мені те, що я не знайшла в Біблії.”

Босими ногами вона йшла по землі. Каміння кололо її стопи, створюючи дискомфорт, але Роуз було байдуже, вона востаннє хотіла відчути біль, земний біль.

Біля прірви на краю дівчина заплакала і, віддавшись в обійми вітру, полетіла вниз, в безодню, яка зустріла її сильним ударом та порожнечею.