ПРОЛОГ
Минуле майбутнє
День перший
День другий
День третій
Епілог
Арт
ВИВЧИ КАРТУ ІЗ МОЇХ ЗІРОК
І ТОРКНЕМОСЬ ВСЕСВІТУ УДВОХ
СВІТЛО
БУКТРЕЙЛЕР
СВІТЛО



" СВІТЛО"

" Там де сідає туман,
сядь зі мною поговори..."

Любов - схожа на війну, в якій втягнуть дві сторони, і кожна намагається перевершити іншу. Немов це гонитва озброєнь, почуттів. Спринт Арі та Роуз здавався нескінченним, неначе це двохсот кілометрових забіг, і зовсім не зрозуміло в кого сили закінчаться швидше. І ця боротьба була абсолютно безглуздою, марною, але вкрай необхідною.
Любов - це вміння віддавати себе, жертовність, вірність. І це все було і в Роуз і в Аріадни. Ці ниточки обвивали неначе пуповина їх серця, запалювали, та змушували коритися один одній.

Теплі дотики Роуз здавались чимось неймовірним, не справжнім, а прохолодні краплини торкались ніжної шкіри дівчини. Роуз плакала, і було абсолютно не зрозуміло, чи це від щастя, що Аріадна встигла, або ж від відчаю, який тримає її неначе полонянку, у своїй сталевій в'язниці.

– Я гадала, що не встигну. Що станеться непоправне, те, що зруйнує моє життя вщент, перетворить щастя в уламки. – голос Аріадни був занепокоєним, та настільки просякнутим наскрізь відчаєм, що Роуз не хотіла чути його.

– Це був єдиний вихід. Я хотіла позбутися цих страждань, що з дня в день переслідували мене неначе примари, – Роуз плакала, не зупиняючись, немов зі слізьми зникали всі дурні думки. – Я не хотіла зробити тобі боляче, прости мені.
Аріадна зазирнула в очі коханої, та побачила в ній малесеньке полум'я надії, що жевріло ледь помітно. В них народжувалася надія, яку Роуз могла втратити кілька митей тому.

– Це ти мені пробач! Що так мало приділяла тобі уваги, що була холодною неначе лід. Разом з тобою я вчилася жити, кохати, довіряти. Почнімо все спочатку? Неначе всього цього не було, і ми були щасливими?

Аріадна саме не вірила в те, що казала, адже вона вже пережила смерть Роуз. В її серці такі рани, які напевно ніяк не можливо вилікувати, загоїти. Врятувати кохану дівчині вдалося, та чи зможе вона врятувати себе? Де знайти ліки, що залікують рани, лікарів, що зітруть пам'ять?
Це здавалося таким божевіллям, не логічним, примарним, абсурдним.

– Якщо ми зможемо побудувати те, що вщент зруйнувалося. Давай все ж спробуємо! – Роуз була непохитною. Здавалося, що вогники в її очах перетворились на величезне полум'я, що було здатне зруйнувати все довкола. Немов вона стала феніксом і відродилась з попелу.

Ці слова були чимось особливим. Справжнім, чуттєвим меседжем для їхнього майбутнього.
Взявши Роуз за руку, Аріадна поцілувала її, немов це були руки святої людини, благочесної.
Прірва між ними ставало все меншою і меншою скорочуючи дистанції їх тіл та душ. Це була квінтесенція чистої, непокірної любові.

Вечір непомітно переходив в ніч, що була сповнена таємниць та темряви. В них були відповіді на запитання, що так цікавлять кожного.
Ніч - це місце та час відповідей, відкриття таємниць, що кожен так сильно приховує. Відкриває очі на очевидні очі, дарує, або ж навпаки відбирає надію.
Дівчати прямували додому, в надії, що ця ніч буде початком чогось нового для них. Справжнього, щасливого, та відвертого, чесного. В любові не буває таємниць, секретів один від одного.
І це їх спринт на світло, біг в темряві.
Ривок, порив, спалах.

Вони кохалися неначе першого разу, торкаючись одна одну тілами, кажучи :" Ось моя любов, прийми її такої". Тіло спліталися в несамовитому танці, поїдаючи  один одного. Це було щось особливе, інтимне, те, що вони оберігали від чужих поглядів.
Це примирення було сповнене пристрасті, дикої, несамовитої. Здавалося, що вони потонули в морі дотиків, яке з кожною секундою затягувало їх глибше і глибше, до тих пір, поки вони не дістануться найглибшої точки, дна. І ця безповоротність була приємною. Тремтіння тіл, сплетіння рук. Це був один з проявів їх кохання.

– Я дуже сильно кохаю тебе! – голос Аріадни був збудженим, вольовим. Її очі палали пристрастю, та ніжністю водночас.

– А я тебе люблю більше. – Роуз посміхнулась, та що їй вистачало духу притягнула Аріадну до себе. Їхні губи відчули зіткнулися в боротьбі за верховенство, і ніхто не хотів ні вигравати, ні програвати.

Принцип любові в рівності. Розподілення обов'язків, почуттів, страхів. Рівні значить - різні. Можливо дівчата ще не зрозуміли цього, але згодом, з плином часу вони віднайдуть те, що так хибно та безглуздо могли втратити, навчаться довіряти одна одній цілковито, без роздумів. І ця довіра одна до одної стане для них камінням, з якого вони обов'язково збудують міст, що навіки з'єднає їх в одне ціле. Неначе Тауерський міст у Великобританії, що стоїть непохитно з 1894 року. Це була справжня візитівка Великобританії, як і Собор святого Павла, або ж Букінгемський палац. Їхня любов має бути такою ж величною, міцною, довготривалою.

Заснувши, Аріадна побачила сон, який закарбувався в її пам'ять назавжди. Маргарет стояла посеред пустелі, та з неймовірно легкою, та щирою посмішкою махала старечою рукою, що була всіяна павутинками зморшок, слідами плину часу.
Карнель зрозуміла, що вона зробила все правильно. Що жінка похилого віку була її поводирем, вчителем, а вона була немов сліпим кошеням, яке тільки вчилося жити, відчувати та кохати по-справжньому.
Без раптових помилок не буває перемог.
Помилки які вони скоїли ніколи не зникнуть з їх життів, не зітруться, не зафарбовуються.
Але вони здобули перемогу, яка не порівнюється ні з чим в цьому світі. Бо рівних їй немає.

ЛЮБОВ.

The End.

© МОРГАН РЕЙ,
книга «За три дні до».
БУКТРЕЙЛЕР
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Міріам Міест
СВІТЛО
Дякую, Моргане Рею, за хепі енд 💕
Відповісти
2023-02-11 15:43:52
1
Анна Стоун
СВІТЛО
🥹 це чудово. На очі наверталися сльози. Це дійсно так, як ти написав. Важливість слів... Як багато можна змінити, просто сказавши потрібні слова. Або ж не сказавши .... Дякую за таку чудову історію)
Відповісти
2023-06-13 13:29:28
1