Аріадна стояла на пероні й чекала на свій останній потяг, який привезе її до кінцевої зупинки.

Лист Роуз тихо шелестів в руці. Тендітні, гарні, каліграфічні літери тріпотіли на досить помірному вітрі.

Вона тисячі разів перечитувала його, вдивляючись в літери написаного, наче вони змовилися й приховували якусь свою правду.
Правду про те, що відчувала Роуз в останні хвилини  свого життя. Аріадна все чекала, що хтось скаже їй, що все це жарт — дуже невдалий, своєрідний гумор, та покаже кудись за зачинені двері. А за ними вона – просто заховалася десь там за шафою й чекає поки Аріадна її знайде. Хоч і чітко відомо — пошуки марні.

Ніякої шафи немає, це всього лиш її уява, примарне відчуття  минулого.

Її думки були розвіяні гучним сигналом потяга. Ні, вона не збиралася сідати в нього. Їй навіть було невідомо куди він тримає шлях. Це було зайвим. Світ нині — лиш збляклі відтінки білого, себе колишнього.

Вона обіцяла Роуз не лити сльози та трималася весь цей час. Чого не скажеш про душу: вщент розбита, понівечена, залишена долі напризволяще й вже готова піти — зануритись у небуття.

Аріадна не вірила в існування раю. Останні події тільки більше переконали її в цьому.

Ні, Роуз не чекає її там. Коханої нема. Аріадна теж не хотіла бути. Ніде. Таким був її вибір.

Перон пустував. Вона навмисне обрала такий час. Останній вечірній потяг посеред буднів. Роуз злиться... злилася б, дізнавшись, що кохана досі боїться чужих очей. Вона боїться зазирнути в очі,  бо знає, що в них побачить себе. Очі – дзеркало душі й найкращий зі способів дізнатися правду про почуття людини. Але їй вже було байдуже.

Правда, тільки зараз прийшло до думки те, що принесе багато шкоди. Вона ніколи не хотіла привертати забагато уваги. Але два дні й всі забудуть. Як і не було.

— Дівчино, не стійте в проході. Так, там зараз виходитимуть люди. Ви їм заважатимете.

Почулося? Аріадна була впевнена, що нікого, окрім неї, не було на цій платформі. Але позаду невеличка жіночка показувала дівчині відійти в бік. Вона вчинила так, як того хотіли. Думала просити вибачення за перешкоду, але ж зовсім не те мала на меті.

Поштовх вітру в спину дав знати, що вже пізно. Потяг став на гальма і вже навпроти того місця, де тільки-но вона збиралася зробити крок, опинилися двері. Вони з приглушеним скрипом прочинилися.
Сам вагон виявився порожнім.
Дівчина  зовсім розгубилася і вже думала заходити всередину.

— Почекай хвилю.

Жіночка стояла навпроти неї, так наче вона дозволяла вийти з потяга гамірній групі людей. Поїзд гучно видихнув — пискляве шипіння донеслося з-під колії.

— Тепер можна заходити.

В освітленні вагона, Аріадна розгледіла сиве волосся несподіваної компанії. Понурий погляд,  та доброзичливу усмішку.

— Сідай-но разом зі мною. Щось сьогодні ми єдині пасажири цього потяга. Раніше тут стояв такий гамір. Не люблю тишу. Сильно гнітить. Давай, не соромся.

Дівчина  вирішила, що вона нічого не втратить і знову дослухалася до вказівки.

— Як там мій котик? Цілий день без їжі, хоч би не зробив чого. Ти чого тримаєш шлях до Ліхтенштейну?

От куди вона тепер має їхати? Чому вона так вчинила? Напевно від безвиході та відчаю, які поселились в її серці на довгий час..на все життя.
Відчай це те, що роз'їдає нас зсередини, забирає всі світлі почуття й відгукується порожнечею в душі.


— Хочу побачитися з близькими.

— О, то може, я їх знаю?  Містечко ж невелике.

—  ‎Ні, не знаєте.

— Ну, як вже скажеш. Ой, яка я неввічлива, навіть не представилася! Мене звати Маргарет.

— ‎Аріадна.

— Приємно познайомитися.

Запала тиша. Напівпосмішка була відповіддю, Арі не знала як підтримати розмову. Ділитися з зовсім чужою людиною особистим не хотілось, та й дівчині  здавалось, що різниця у віці занадто велика. Нічого спільного між ними бути не могло.
Нових пасажирів все не було. Дівчина вже було надумала покинути цей вагон, але потяг рушив.
Всі наміри сьогодні руйнувалися на очах. Як нещодавно було знищене її життя. Життя ангела котрий не витримав всю ношу цього світу,  важкість проблем та не прийняття суспільством.

— Розкажи свою історію. Я бачу, що в тебе є що розповісти. Шлях неблизький. Розкажи, як ти опинилася на цій платформі?