СЛОВА - ЦЕ ПОЦІЛУНКИ

МОРГАН РЕЙ

На роздоріжжі протирічь, На морі я, Чи я в пустелі? Залишмо цей нахабний спітч, Всі мрії це розбиті скелі. Я дика річка, Я нестримна думка, Я вітер туги й давніх днів, Коли слова - це поцілунки, А ти як білосніжна заметіль. Бо я не я, і ти не ти, Коли усі слова припали пилом. Життя - це вічна карусель, Любов - це нездійсненна мрія.

2023-07-24 19:44:37

23

9

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (9)

МОРГАН РЕЙ

, щиро дякую) не вмію писати щось радісне)

Відповісти

2023-07-24 19:56:52

Подобається

Міріам Міест

Як чудово! Так чисто звучить і так, наче повітря, що пронизує своєю чистістю до самого мозку. Я не відчула катарсис, однак відчула легке торкання пальців до серця. Дякую автору.

Відповісти

2023-07-24 20:02:07

1

МОРГАН РЕЙ

@Міріам Міест , щиро дякую. 😻😻😻

Відповісти

2023-07-24 20:02:48

1

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11283

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

3109