Коли ж моє життя розквітне?

Ілля Мойсеєнко

Сидиш і дивишся на мрію, Про тихиє твоє життя, Де сонце наче краще гріє, а твоя тихая журба Повисла хмарами на небі, І більш не йде вона до тебе. Лиш гомін й писк душі твоєї, жадає ніжні почуття, Розчулить серце над землею, коли прийде час каяття. І от живеш так дні, години, а може й рік минув уже Нема для тебе домовини... Ти лиш страждаєш у питанні. — Коли ж моє життя розквітне вже?

2022-11-16 02:40:56

9

6

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (6)

Ілля Мойсеєнко

@Сандра Мей В мене щось типу такого, але є лайфхак, створити собі настрій щоб щось написати, причому не важливо який саме настрій буде

Відповісти

2022-11-16 10:13:44

Подобається

Veil

Непоганий вірш, в мені точно щось відгукнулося, знайомі почуття

Відповісти

2022-11-16 12:24:19

1

Ілля Мойсеєнко

@Veil Сподіваюсь у моїх подальших роботах, ви знайдете щось близьке саме для вас

Відповісти

2022-11-16 20:52:40

1

Схожі вірші

Всі

Дівчинко

Ай

Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.

103

16

5113

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12284