Марні сподівання
Кричати хочеться в безодьню, даремності власних бажань, несамовитих нарікань
Хотіння проживати радість і тепло
Прости світ і долю про щастя, що тебе з ума звело.
А от на справді ти не маєш відчаю у серці, щоб принижатись до такого, я розкажу тобі до чого ти зноу кажеш, обіцяєш і марно думами витаєш у тому що тобі не світить, й навіть не блимкає, так от!
Печаллю серце загорнуло буденне твоє життя, тебе воно і обмануло казало:
- Сам, я буду сам, і крихти навіть жалю не віддам, за це комусь чужому, й злому. Он краще я себе побережу від лиха білого як крига, що мене навпіл розірве, і не залічусь я ніколи.
Спочатку, так воно було, що день в людини серце б’ється, а тобі нічого й в груди не рветься.
Проходять тижні, дні, роки, а час все плинно витікає, та болю ти ніяк не відчуваєш.
- А начебто прекрасно жити, від болю носа не воротити. Казав ти в радості тоді, але от от коли набридло вити, ридати, й плакати на самоті. Коли крім болю ти помітив відсутність інших почуттів.
Гукаєш ти до серця тихо, що в груди гучно вже не б’є, покрились льодом всі сосуди, та все ж і біль у нього віддає.
Чого так вийшло? Скажемо так:
Немає сил у серця терпіти власне покарання
Що отруту в нього льє,
Покриється льодом минуле бажання,
Бо яке б морозне серце не будо,
Тепло любові його з криги дістає.
Але ти шлях за себе обирав, ніхто тебе і не штовхав,
У сторону лихих думок, про котрі згодом пожалієш,
Ну а тепер ти тихо млієш, у відчаї, в якому ти тепер живеш і будеш жити доки не помреш... І зноу в думках лиш марні мрії
2022-11-28 22:09:25
7
0