Антураж

Ілля Мойсеєнко

Лиш гірко мариво зсідає, Над мирним поприщем небес, Тому і антураж зникає Коли ти йдеш... і йдеш... і йдеш Так тихо й соромно лишати, Ті сподівання потайні, Що ти зустрінеш нічну мати Очми затулившись у зірки

2022-12-26 04:05:52

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Сандра Мей

Красиво. (Мені це чомусь нагадує людську душу.)

Відповісти

2022-12-29 14:24:43

Подобається

Інші вірші поета

Марні сподівання Коли ж моє життя розквітне? Нічна поезія

Інші поети

Les mots vivent

@le_temps_dun_mot

Lone_Wolf

@Lone_Wolf

Merian Varner

@merian_varner

Схожі вірші

Всі

Намалюю

Вікторія Тодавчич

Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.

2648

Я тебе по-справжньому кохала...

Вікторія Тодавчич

Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.

2000