Антураж
Ілля Мойсеєнко
Лиш гірко мариво зсідає, Над мирним поприщем небес, Тому і антураж зникає Коли ти йдеш... і йдеш... і йдеш Так тихо й соромно лишати, Ті сподівання потайні, Що ти зустрінеш нічну мати Очми затулившись у зірки
2022-12-26 04:05:52
3
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Сандра Мей
Красиво. (Мені це чомусь нагадує людську душу.)
Відповісти
2022-12-29 14:24:43
Подобається
Інші вірші поета
Марні сподівання Нічна поезія Коли ж моє життя розквітне?
Інші поети
Haru Goyang
@AppelmoiSenpai
Схожі вірші
Всі
Темнота теней ночи ...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...
44
13
1565
Сумую без тебе
Вікторія Тодавчич
Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.
52
39
1568