Bleu Amorphe
Nanala
Et je chantonne des histoires anciennes  Sous la pluie diluvienne Au beau milieu du village, De tout en haut de mon jeune âge J'ai déjà perdu la tête Et mon esprit le fête Au sommet du dépit que m'a posé la vie, Revoilà les miracles !  Après ma misérable débâcle  Qui clôtura le spectacle haï  De ma maigre mascarade, Cette envie de vivre Comme seule et unique camarade Voilà qu'elle me rend ivre !  Et je m'écroule comme la ruine que je suis Emportant avec moi les souvenirs du cerisier et ses fruits Dévoré par la peste et les malheurs  Dont le tronc pourri ne pouvait porter les pleurs Bleu Amorphe.  
2020-10-12 20:23:33
6
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Nanala
En un mot comme en cent : la déchéance d'une personne qui a eu affaire à ses propres illusions.
Відповісти
2020-10-27 13:57:13
Подобається
Інші вірші поета
Rouge Tulipe Le Lointain Bleu Mutique Bleu d'Été
Інші поети
Cillaniee
@Callme_Cillaniee
_Sveta_Sveta_
@_Sveta_Sveta_
Інга
@troubled_soul
Схожі вірші
Всі
Тени собственного сердца ...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤
39
9
2240
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12659