Bleu Mutique
La nuit laisse tomber son mouchoir, tissé de satin et de lys, Sous la fenêtre des grands enfants, qui attendent, l'œil complice, Que la dernière lueur se meurt, derrière les buildings, les collines, Nous laissant dans le silence, ou le vacarme d'une seconde existence, Où nous abandonnons notre bonne conscience Dépérir aux côtés des étoiles orphelines Caché dans l'ombre du dédale des rues, Si on s'est vraiment perdu L'âme recouverte d'hématomes On croisera peut-être nos fantômes Qui ne nuisent qu'à ceux qui collectionnent les contradictions de la vie Collant leurs réponses futiles à des tromperies foireuses Ne sachant comment réparer leur cœur à la mélodie défectueuse Ils déraillent, avec deux grammes, voulant retourner au fond de leur lit, Inspirant les rails qui n'emmènent jamais à bonne destination Car le train-train quotidien écrase, autant jouer avec le poison Avec les idées défaites, la tête à nettoyer de toutes ces folles absurdités, À commencer par les espérances, qu'il faut vite balayer Les alcools ravagent ma langue comme de l'acide Les erreurs que j'ai déjà faites, je préfère en rester placide Les heures coulent sous mes yeux, et j'en fini livide Je songe à l'auto-homicide Et ma main cherche la tienne, au milieu de la fumée De cigarettes et de joints à moitié allumé Qui forme un épais brouillard toxique Endormant en partie mon esprit narcissique Ah, mon amie, il faut vite t'en aller ! Avant que le jour n'aille t'emporter, Ah, le temps, au bord des lèvres, J'aimerai te glisser quelques paroles mièvres Et quand l'aube réapparaît, ma beauté perdra tous ses attraits, Je ne suis belle que sous la lune, sublimée par la lumière des néons, Mes mots ne sortent plus de ma plume, et les chimères, de mes confusions, Je rechercherai encore, sur le visage effacé du portrait, Qu'as-tu vu, dans ce regard ? Qu'as-tu vu, dans ta mémoire ? Que vois-tu, dorénavant ? Maintenant que je fuis le présent ?
2020-10-11 20:53:35
6
8
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (8)
Nanala
@Gamine Jeudi c'est la dernière barrière avant l'apogée du vendredi, c'est le jour qui ne sert à rien.
Відповісти
2020-10-12 16:47:11
2
Gamine
@Nanala Quelle belle formulation ! Et pourtant véridique. Passer de 8h-18h à 8h-11h30,quelle délivrance !
Відповісти
2020-10-12 16:48:44
1
Nanala
Écrire sur des personnages cassés, c'est ma spécialité !
Відповісти
2020-10-27 13:58:10
Подобається
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12709
Недоречне (UA)
жодної коми читай як хочеш бо мені байдуже я поет *** я поет тож спалюй все що було до мене минуле — нікчемне бо не існує я поет головний поціновувач твоїх забаганок пізнаю тебе і настане ранок коли ти більше не знайдеш ні мене ні моїх речей я поет тож закохаюсь у самий недоречний час з'явлюсь на твоєму порозі, увімкну джаз і спробую залікувати усі твої рани внутрішні відкриті або навіть рвані а потім просто видалюсь геть бо так хочеш ти я поет тому в мене жодної причини запам'ятовувати якісь адреса там де я був — мене не знайти хіба ж то не у тому краса? тому ми ніколи не програємо це знову я поет тож запитаю тебе про улюблену каву останню прочитану книжку і від чого у тебе безсоння я поет тож можеш відкрито про усі емоційні безодні я поет обожнювач невиконанних клятв що випливають у безмовні драми де слова вже до чорта до рами але потім відбиваються у твоїй голові голосами і не дають спокою я поет тож жонглюю цими дарами може маю талант від народження а може пишу від суму ночами я поет тож наповнюйся моїми речами поглинай мої всесвіти сьогодні за дешево а може і даром проти не буду я поет тож з головою пірнаю у смуток рахую зірки поки ти рахуєш добуток і відчуваю себе трохи інакшим от і все я знаю що ніхто нікого вже не спасе я поет тож ігнорую усі застереження пропускаю крізь себе всі твої твердження не замислюючись чи є в них хоч крихти правди бо я маю себе мені потрібно мати я поет що ніколи не підвладний течіі бо нічий ігнорую навіть свою самобутність бо вона маленький ручій і взагалі — вода повірю у щось — прийде біда я поет тож хочу — не ставлю коми а хочу — увійду у кому в надії зануритись у інші світи якщо загубиш мене то просто зітри із себе бо десь там мені краще я поет тож іноді благаю вимкнути сонце щоб настіж відкрити віконце і насолоджуватись темрявою зовні і у середині себе не хочу нічого світлого відійди від мене я поет тож насолоджуйся мною поки я поруч поки мені є що тобі розповісти бо я прокинусь і захочу залишити все без єдиної вісті я поет з вічно холодними блідими руками цілую тебе своїми губами с присмаком відчаю і зеленого чаю я поет я ніколи не закінчую тому не програю ні тобі ні життю я поет тож зривай з мене одяг але ніколи не побачиш роздягнутим в мене є шкіра та купа дивних сенсів що дуже стягують та з яких я не можу вирватись ти не допоможеш я поет з дуже поганим кровообігом та в цілому з втомленим виглядом можеш слухати мене або ні: мені все одно не стати прикладом у поезії хоча марную на це вже не перше життя і вічно забуваю на чому я зупинився і чому не зупинилося серцебиття але все одно продовжу розкидувати тут занадто недоречні речі ... тому нагадай я вже казав тобі, що я поет, до речі?
46
5
2000