"Кохання"
Natalochka
Кохання — це насправді диво, Що світла сяйво у серця несе. Воно, мов вітер, ніжно й тихо, Торкнеться душ, з'єднавши все. Кохання — це таємна сила, Що у серцях розпалює вогонь. Кохання — це не просто слово, Це вірність, що лягає у серця. Це теплий дотик поміж слова, Це погляд, сповнений весни. Кохання відчувається серцями, Це мить, коли зникає час. І як шкода, що те кохання дано усім, та лиш не нам...
2025-03-30 15:35:16
3
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Олексій Коваль
Прекрасно!!😊☺️🤗 Аж подих перехоплює!!😭
Відповісти
2025-03-31 06:10:30
1
Інші вірші поета
"Він і Вона" "Щось не зрозуміле..." "Що між нами?" "А за місяць вже й зима"
Інші поети
Ruslana
@rock_ksolana
Nazar Pytsyk
@bez_talanta
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
3809
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12706