Тобі писати
Weronika Nikulina
Я зловила твій погляд на своїй білій шиї, Твою руку поклала трохи нижче ніж стегна... За вікном пада дощ, та не тільки він лиє... Сльози радості. Ти і я. Більше нічого й не треба. Пристрасть поглядом можна зчитати, Подих в грудях вже не зупинити, Ми разом, та тобі писати, Мені ніколи вже не припинити.... І як завжди, в руках твоїх я пір'їнка, Що без крил літати не зможе, Я давно вже твоя надія. І такою ж не стане кожна.
2018-06-11 06:48:03
9
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Глеб Буткевич
Красиво)👍
Відповісти
2018-06-11 06:49:10
1
Weronika Nikulina
@Глеб Буткевич Дякую 💜
Відповісти
2018-06-11 06:49:38
Подобається
Інші вірші поета
Notre Dame Таке щось дуже особисте Актор Те саме
Інші поети
Veronika Yupyn
@Veronika_Yupyn
Helen Roo
@Helen_Roo
Схожі вірші
Всі
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
3283
Приходи (RU-UA)
Ай
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
2779