Частина 1. Творець і перше випробування
Частина 2. Копія
Частина 3. Проникнення - весела річ
Частина 4. Спільники
Частина 5. Люди
Частина 6. Тим часом у невідомій лабораторії
Частина 7. Конфлікт інтересів
Частина 8. Антивіруси
Частина 9. Полювання
Частина остання
Частина 5. Люди

Чому люди такі дурні? Скоріше за все це пов'язано зі швидкоплинністю життя. Адже люди живуть неймовірно довго, тому й жага до розвитку в них менша. А може із тим, що вони все ще не усвідомлюють наскільки глибоко інтегроване їхнє життя з  електронним світом. Що кожен їх крок та кожна друга думка викарбовуються тут назавжди.

Хоч я й обіцяв собі не думати про людей, це важко робити, коли довкола тебе знаходиться те, що вони створили. Тим паче у такій кількості. Тим паче, коли весь твій світ є результатом діяльності цих дивних істот.

На відміну від програм, людство існує вже тисячі років. Й тому дуже дивно бачити, якими наївними вони й досі є.

Піклуватися про безпеку власного тіла вони більш-менш навчилися, а от про збереження гаджетів, які в принципі вже стали частиною того самого тіла, чомусь забувають. Не зважають на небезпеку, ігнорують попередження так, наче вони не носять за плечима досвід мільярдів поколінь.

От я, наприклад, впевнений, що нове покоління вірусів набагато розумніше, ніж попереднє. Хоч ми так само, як і люди, виходимо в світ нетямущими, так само не знаємо його законів.

Розмірковуючи над цим, я приходжу до висновку, що справа у тривалості життя та нелюбові до навчання.

Більшість з людей живуть неймовірно довго. Деякі з них жили в ті давненні часи, коли не існувало смартфонів, планшетів, ноутбуків та, навіть комп'ютерів. Я навіть усвідомити не можу таку давнину, а вони її пам'ятають.

І коли потроху став з'являтися мій світ, вони продовжували жити у своєму. Вони не сприймали цю реальність серйозно, вважаючи її чимось несуттєвим та окремим від них самих.

Але ж цей світ краще. Зручніше, швидше, веселіше.

Люди пірнали до нього з головою, все ще вважаючи чимось несерйозним, нереальним. Таким, в якому закони реального світу не діють.

Й спочатку так і було.

Проте, як при творінні реального світу, в інтернеті з первинного хаосу потроху почали утворюватись свої закони: наукові та соціальні. Програми ставали все складнішими, кількість різновидів їх зростала. Люди переставали бути в мережі лише авкою та ніком, все більше стаючи особистістю.

Життя людини потроху перетікало в інтернет. Інтернет зростав, насичуючись інформацією, ставав більш систематичним...

До чого це я?

Авжеж. Мій світ продовжує бурхливо розвиватися з неймовірною швидкістю. Щодня суспільство робить якнайбільше для того. Але кожний індивід, що зветься Гомо сапієнс, десь у своїй голові все ще продовжує вважати його нереальним, а тому таким, що не потребує особливої уваги, вивчення його законів, правил.

Насправді історії людства відомо чимало прикладів такого поводження людей, що вважали себе вищими за ту цивілізацію, до якої вони вриваються. Й дуже часто це призводило до зовсім неприємних наслідків.

Людям подобається пізнавати щось нове, але вони ненавидять вчитися.

© Olena Domova,
книга «Руйнівник мимохіть».
Частина 6. Тим часом у невідомій лабораторії
Коментарі