Broken Mirrors
I'm in you and you are in me And in all the places we've ever been, Carrying pieces of one another. For every You in Me there lives a Me in You And in you I see, nothing but a reflection of me, So when I was lost and I couldn't be found I searched and searched for my pieces, And I found and found that they were all broken Just as broken was I as well... Like shattered pieces of silvered glass But I picked up all my pieces, little-by-little And an object was so-formed before me, Through the cracks of emptiness and brokenness of it all An image could now be seen... A mirror in which myself was clear One that reminds me of me. ***Illustration by me*** (We leave parts of ourselves in places we go, people we meet. They are like mirrors to us. There's a part of us in them. What we see in others is a reflection of our own self. God is within us. If you ever get broken apart into pieces, or shattered, or lost, or don't know who you are then just observe your surroundings, observe the people and you'll find yourself. You'll heal...pick up the pieces and you'll start to create a mirror in which slowly you'll be able to see yourself.) P.S. - This poem has been inspired by an episode of 13RW. Also, it is a sequel of my poems 'Remind Me of Me' and 'Image'
2020-01-11 13:51:46
11
0
Схожі вірші
Всі
Я граю лише уві снах...
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
25
5469
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11979