From The Ceiling Fan
As dead, as you can imagine, My frail soul has become From 'incoherent thoughts' And my submissive self, I know. End it up! End it all now! "But you can't live in this cruel world, No... not any longer" Stop! Stop! Let me go... you owe me this life that I've so hardly achieved "Hang yourself from the ceiling fan! You'll be saved from this soul-scratching destruction! It will end all the tears, it will end all the rains" After dying my everything would go in vain! "Your soul will be freed, can't you see?" I'll die, you monster, that dwells within! Stop! Stop! Someone stop my thoughts! "You die, and there will be no more pain!" Pain, pain, all this pain of course! From the ceiling fan, you'd kill me with me pain, This pain, which I had crafted myself, So careful designed, that I don't get hurt, So wrecked from life, that I would hang myself, From the ceiling fan! It makes no sense! "You're patent; it's just your survival extincts" Says 'incoherent thoughts'; here ends all my hopes...
2018-09-27 14:32:39
6
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12000
12
А море сліз вже висохло давно. Давно забуті фото й переписки. Я живу неначе у кіно, І це кіно трагедія, не більше.
87
4
9507