Brouillard mélancolique
Mémé Paradoxx
Le brouillard glisse sur l'herbe mouillée, La nimbant de sa trouble vapeur. Les montagnes et ses pentes boisés, En le voyant frissonnent de peur. Il dissimule les dangers, Derrière sa fumée grisâtre, Et les loups auront beau hurler, Et le feu brûler dans l'âtre, Personne ne peut rien contre lui, Et sa visqueuse matière flottante. Personne ne peut le chasser, Les griffes et les crocs le traverseraient. En vain on le poursuivrait, on l'attraperait, on l'enchaînerait, Ce brouillard n'est qu'un nuage triste, gorgé de larmes de plomb. Mémé
2020-10-16 18:23:00
23
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
KAYSEE
Bon c'est officiel je suis fan de ce que tu fais ✨
Відповісти
2020-10-30 13:06:30
1
Mémé Paradoxx
@KAYSEE Merciiiiiiiii je sais plus quoi dire 😅😅😆
Відповісти
2020-10-30 13:07:00
Подобається
KAYSEE
@Paradoxx Pardon 😅
Відповісти
2020-10-30 13:07:40
1
Інші вірші поета
Souvenirs étoilés Apocalips Oublié Les choses que j'ai manquées
Інші поети
JENOVA JACKSON CHASE
@PercabethNewt
Схожі вірші
Всі
Моє диво
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
1383
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11399