Humeurs
L'attente était paisible, Dans ce cadre printanier. Les oiseaux chantaient, le soleil brillait, Rien ne venait troubler ma veille. Je coulais tranquillement Contre la roche grise, Et me prélassais à la chaleur douce En attendant d'atteindre la mer. Mon ventre me chatouillait, Certainement des sirènes coquines, Ou des narvals qui se poursuivaient De leur grand nez pointu. Les frêles barques des pêcheurs, Glissaient sur mes joues, Plongeant dans l'onde claire, Leurs filets alambiqués. × Ces jours sont si loin Maintenant que l'hiver est là. Plus de bruit, plus de vie, Rien que l'éternelle glace, Qui m'emprisonne, Et lentement, Fait mourir en moi, Tout espoir, tout souffle. Jamais La mer Je n'atteindrai. Mémé
2020-12-12 09:19:44
21
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
Mémé Paradoxx
@KAYSEE Merciii 😊
Відповісти
2020-12-12 21:19:05
Подобається
Mémé Paradoxx
@Cadelle Cadelle Merci beaucoup ! Super si ça la personnification t'as plue, j'avoue que j'avais un peu peur qu'elle soit niaise... 😅😁
Відповісти
2020-12-12 21:19:45
1
Cadelle Cadelle
@ Mémé Paradoxx Non t'inquiète, elle ne l'est pas du tout, c'est même très original !
Відповісти
2020-12-25 17:22:58
1
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12970
Тишина ночного неба
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
4023