Rêve de lune
La lune coule ses rayons laiteux par la fenêtre, baignant la pièce d'une lueur irréelle. L'enfant se retourne dans le berceau, et soupire de satisfaction. La lune, interloquée, s'approche du petit et le regarde. Petite bouille aussi ronde qu'elle, teint blanc des nouveaux-nés, abandon propre à l'enfance, il la conquit. C'est décidé elle l'emporte. L'astre de la nuit déploie deux traits de lumière et le saisit délicatement contre sa face circulaire. Elle s'apprête à partir, mais le plancher sous le berceau craque soudain, dans un fracas qui lui semble épouvantable. Elle retient son souffle, de peur que le rêve ne se brise. Mais c'est trop tard, l'enfant ouvre ses yeux lourds de sommeil, et dans l'ignorante innocence juvénile, rit. Ce doux son de grelots réveille quelqu'un. Une voix rocailleuse se fait entendre, grondante, méchante. Le petit pleure. Alors la lune, essuyant une larme, s'échappe par la fenêtre, tel un voleur, abandonnant le rêve d'une nuit. Mémé
2020-10-14 20:27:10
21
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Cadelle Cadelle
C'est si beau et si triste 😦😟
Відповісти
2020-10-18 17:20:05
1
Patalif
Magnifique 😍
Відповісти
2020-11-04 16:09:33
1
Mémé Paradoxx
@Patalif @Cadelle Merciiii 😊
Відповісти
2020-11-04 16:36:43
Подобається
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12398
Мої слова
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
4998