Abandon
Cruelle mélodie du vent sauvage, Qui, arrachant mes feuilles dans sa rage, Les fait s'envoler loin, pourpres et sans vie, Doute horrible, est-ce moi qu'elles fuient ainsi ? × Mes branches nues se tendent, décharnées, Ombres si noires sur ce ciel grisé. Ma sève, sang abandonné, s'écoule Pour chaque perte, toute cette foule. × Tenaces comme une vieille rengaine, Des souvenirs d'été me reviennent : N'est plus, le renard aux yeux bleus qui rient, N'est plus, avec les feuilles aimées a fui. × Aucune promesse murmurée, Pas de chaînes à vos pieds attachées, Seulement un regard échangé, Et tant de jours joyeux partagés. × Des feuilles, Telles des liens Le vent, Tel la distance du temps, Le renard, Tel l'égoïste idiot, Et l'arbre, Comme moi. Mémé
2021-10-16 13:42:55
11
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Cadelle Cadelle
j'adore... On dirait que c'est la suite de "Loin". j'aime beaucoup les deux 💕
Відповісти
2021-11-06 10:44:24
1
Mémé Paradoxx
@Cadelle Cadelle Mercii! Oui ils sont liés 😉
Відповісти
2021-11-10 21:10:38
Подобається
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
4726
Приходи (RU-UA)
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
1115