Tableau
Mémé Paradoxx
Sur le petit bureau d'ébène, Une chandelle s'est éteinte. La fine fumée grise monte, Tournoyante, et virevoltante Elle emplit la petite pièce De son odeur de rose fanée. Crâne sur la table posé À côté d'un long sablier Immobile et indifférent, Au temps qui s'écoule toujours. Aucune âme qui vive n'est Là Rien que l'absence et la mort. Seuls demeurent les doux souvenirs D'une vie que l'on découvre Après sa fin. Mémé
2021-03-08 12:35:08
13
7
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (7)
Mémé Paradoxx
@Un_Reve_De_Liberte Oups ! Oui 🤭 Je corrige ça tout de suite merci ! Et merci beaucoup pour le compliment 😊
Відповісти
2021-03-09 07:42:24
1
Mémé Paradoxx
@ Lou D'accord! C'est une bonne idée mais comme le "Là" et le "rien" de touchent, et que ça ne veut pas dire grand chose quand ils sont accolés, j'ai retiré la ponctuation et ai séparé le "Là" dans un vers a part. 😀 Remerci pour ces commentaires ! C'est toujours sympa d'avoir l'avis de quelqu'un d'autre et d'améliorer son texte... 👍🏻
Відповісти
2021-03-09 07:45:42
1
Cadelle Cadelle
Sublime
Відповісти
2021-04-04 08:04:49
Подобається
Інші вірші поета
Si tu m'oublies Humeurs Petite annonce Inlassablement
Інші поети
Ната
@MataMark
Схожі вірші
Всі
Тарантела (Вибір Редакції)
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽
43
33
9187
Мої слова
Ай
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
5031