Tableau

Mémé Paradoxx

Sur le petit bureau d'ébène, Une chandelle s'est éteinte. La fine fumée grise monte, Tournoyante, et virevoltante Elle emplit la petite pièce De son odeur de rose fanée. Crâne sur la table posé À côté d'un long sablier Immobile et indifférent, Au temps qui s'écoule toujours. Aucune âme qui vive n'est Là Rien que l'absence et la mort. Seuls demeurent les doux souvenirs D'une vie que l'on découvre Après sa fin. Mémé

2021-03-08 12:35:08

13

7

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (7)

Mémé Paradoxx

@Un_Reve_De_Liberte Oups ! Oui 🤭 Je corrige ça tout de suite merci ! Et merci beaucoup pour le compliment 😊

Відповісти

2021-03-09 07:42:24

1

Mémé Paradoxx

@ Lou D'accord! C'est une bonne idée mais comme le "Là" et le "rien" de touchent, et que ça ne veut pas dire grand chose quand ils sont accolés, j'ai retiré la ponctuation et ai séparé le "Là" dans un vers a part. 😀 Remerci pour ces commentaires ! C'est toujours sympa d'avoir l'avis de quelqu'un d'autre et d'améliorer son texte... 👍🏻

Відповісти

2021-03-09 07:45:42

1

Cadelle Cadelle

Sublime

Відповісти

2021-04-04 08:04:49

Подобається

Схожі вірші

Всі

Unbreakable heart

B I

Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart

49

1

14380

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11546