Tableau
Mémé Paradoxx
Sur le petit bureau d'ébène, Une chandelle s'est éteinte. La fine fumée grise monte, Tournoyante, et virevoltante Elle emplit la petite pièce De son odeur de rose fanée. Crâne sur la table posé À côté d'un long sablier Immobile et indifférent, Au temps qui s'écoule toujours. Aucune âme qui vive n'est Là Rien que l'absence et la mort. Seuls demeurent les doux souvenirs D'une vie que l'on découvre Après sa fin. Mémé
2021-03-08 12:35:08
13
7
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (7)
Mémé Paradoxx
@Un_Reve_De_Liberte Oups ! Oui 🤭 Je corrige ça tout de suite merci ! Et merci beaucoup pour le compliment 😊
Відповісти
2021-03-09 07:42:24
1
Mémé Paradoxx
@ Lou D'accord! C'est une bonne idée mais comme le "Là" et le "rien" de touchent, et que ça ne veut pas dire grand chose quand ils sont accolés, j'ai retiré la ponctuation et ai séparé le "Là" dans un vers a part. 😀 Remerci pour ces commentaires ! C'est toujours sympa d'avoir l'avis de quelqu'un d'autre et d'améliorer son texte... 👍🏻
Відповісти
2021-03-09 07:45:42
1
Cadelle Cadelle
Sublime
Відповісти
2021-04-04 08:04:49
Подобається
Інші вірші поета
Gouttes D'Amort Le temps d'un instant ; Colère désespérée
Інші поети
Эрика
@Erika_Star
قطة صغيرة
@Psycho_Kitt
Hania K.G.
@ArkCrimson
Схожі вірші
Всі
Нарисую солнышко :)
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Нарисую тебе яркое солнышко Оно будет светить когда грустно Освещая тёмные комнаты , Одиночества твоего уголка звука... Даже если окажется за окном дождик, Ты не будешь один словно сломлен, Оно будет светить лишь напротив Теплотою уюта мнимой заботы Может это какая то мелачь Или просто светлый рисунок , Но он все ж нарисованный мною Для тебя от приятного чувства ... И лучами жёлтых карандаша линий , Коснусь твоего уголка глазок , Чтобы перестал хмурится криво От нахлынувших эмоцией красок Как подарок пусть станет взаимным , Без излишних слов предисловий Моих крепких объятий визита Нежноты оттенков жёлтого тонна ...
42
1
1669
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1992