Металюги – підараси

Син Шлюхи

Сцена – дівка вередлива, Вз'їбе ще не одного сина, Кого сама ж і породила. І вийде на неї вже інший Або не той, що був раніше. Розірвуться старі зв'язки, Відкриють рот нові писки І понесеться крик, метал Попса, що не достойна й пса, Старі й знайомі вічні рифи. Скорпіони, що катаються, як грифи, У пошуках нової жертви, Яка досі ще не встигла вмерти. А також бісовий пост-панк Що невбиваємий, мов танк. І це все поки вільний джаз Робить свій останній раз Видих, а вдоха вже не буде Бо людство скоро все забуде Під гіперпоп і сильний фонк Bassbosted, speedup I reverb Nightcore і купа різних версій Cover'и, і купа ще процесій. Й моє улюблене: TikTok Version, що бере на рот І створює нову попсу Із пісень, що викликали стани трансу, Які ми намагалися співати Голосом, що йшов вже спати...

2023-06-25 21:11:20

Інші вірші поета

Суспільство бі лайк: Платівки Те, чого ви хочете Ваха

Інші поети

Arif Babatinca

@arif_babatinca

Alis Tulupa

@alis_tulupa

_Юпитер_

@_Cuddlies_

Схожі вірші

Всі

Unbreakable heart

B I

Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart

14139

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11210