Металюги – підараси

Син Шлюхи

Сцена – дівка вередлива, Вз'їбе ще не одного сина, Кого сама ж і породила. І вийде на неї вже інший Або не той, що був раніше. Розірвуться старі зв'язки, Відкриють рот нові писки І понесеться крик, метал Попса, що не достойна й пса, Старі й знайомі вічні рифи. Скорпіони, що катаються, як грифи, У пошуках нової жертви, Яка досі ще не встигла вмерти. А також бісовий пост-панк Що невбиваємий, мов танк. І це все поки вільний джаз Робить свій останній раз Видих, а вдоха вже не буде Бо людство скоро все забуде Під гіперпоп і сильний фонк Bassbosted, speedup I reverb Nightcore і купа різних версій Cover'и, і купа ще процесій. Й моє улюблене: TikTok Version, що бере на рот І створює нову попсу Із пісень, що викликали стани трансу, Які ми намагалися співати Голосом, що йшов вже спати...

2023-06-25 21:11:20

3

0

Схожі вірші

Всі

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

50

12

3875

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11509