Le bonheur
Perdix
Je me hais tellement, J'ai été bien trop loin. C'était pas très malin. Mais je pensais pourtant... Que l'on s'amusait bien. Tous les deux. Des blagues, trois fois rien. Je m'en veux. Mais pourquoi, Le fait de te perdre me fait si peur ? Qu'avec toi, Que je regrette tant mes erreurs. Je crois savoir. Ce qui perturbe mon intérieur. Tu me fais voir, Ce que je cherche : le bonheur.
2022-11-23 17:35:47
3
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Kotodama
J'aime beaucoup le rythme du poème :)
Відповісти
2022-11-23 19:49:12
1
KAYSEE
C'est super joli ! J'aime tellement ta manière d'écrire
Відповісти
2022-11-24 14:39:46
1
Perdix
@KAYSEE merci !
Відповісти
2022-11-24 15:08:37
Подобається
Інші вірші поета
Bouteille à la mer Léger Merde en communication Pense à la liberté
Інші поети
Kim Diamond
@DiaStf02
Vorozhka
@Vorozhka
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
3757
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11396