Я стікав кров'ю, вже майже вмирав. Я заховався в старому будинку який вже майже розвалювався. Напевно в мене була зламана нога, бо я не міг підвестися. Взявши зі свого рюкзака кілька бинтів, я перев'язав ногу і поповз в сторону дверей. Відкривши двері мої очі засліпило світло.... Напевно читачу не зрозумілий такий початок, краще я розповім про часи своєї молодості.
Це було в 1849 році в містечку Бернія, схід Техасу. Тоді ще мені було 9 років. В наше забуте Богом містечко поплили гори людей які прагнули золота. І все це через золоту лихорадку. Так сталося що неподалік нашого містечка були поклади золота і стара золота копальня. Містечко від напливу людей швидко розрослось. Багато з тих що приїхали горіли жагою золота, інші лиш жагою заробити на золотошукачах. Моя мама мала крамничку з маленьким готелем в якому могли поселитись всі охочі. Я не дуже добре пам'ятаю свою маму, в моїй пам'яті залишилось лиш те що вона була доброю й чуйною жінкою, і виховувала мене сама.
Батька нажаль я не мав, зі слів мами він пішов від нас коли мені ще не було 2 роки.
Так от, моя мама тримала крамничку й успішно там торгувала різним кукурузяним хлібом і овочами. Я ж був єдиний чоловік в сім'ї, хоч і маленький, але завжди допомагав мамі. Ми мали маленький город позаду дому, здається ми там вирощували тільки кукурудзу для хліба, різні боби та томати для супу. Особливо друзів я не мав, дітей в нашому містечку було не багато. Я товаришував тільки з сусідською дівчинкою. Ми час від часу грались разом, але щоб назвати це крепкою дружбою - ні.
Минав 1856 рік, мені тоді було вже 16 років, мама вже не дуже справлялась з крамницею і готелем сама, тож мені довелость торгувати в крамниці. За той час поки я торгував я бачив різних людей. Хто тільки не приходив щоб купити хліба чи консерв - аби хоч щось їсти в копальнях. Деякі люди хотіли купити спорядження або просто черевики. І кожен золотошукач розплачувавсь або срібними монетами, або іншими менш ціними породами, наприклад: кварцем, мінералами або звичайним вугіллям. Пам'ятаю слова мами про золотошукачів: "Вони прагнуть багатсва, але не бачуть справжні ціності життя. Все що вони знайдуть буде пропито або прогуляно. Навіщо ж тоді все це? Чи можливо це хвороба?", тоді я ще не дуже розумів її слова.
Бувало що до крамниці заходили різні жебраки або іншого нечистого роду люди.
Вони часто просили хліба, бо з їх слів не їли кілька днів. Звичайно ж мама до всього цього ставилась з-під висока, не дозволяла давати будь-що задурно мовляв, якщо вони мають сили блукати то й матимуть сили заробити.
Продовження в Другій частині.