... Хью залишив мене самого. Сидів я в якійсь подертій кімнаті. Підлога була з дошок, деякі дошки були вже гнилі або зламані. Стіни зі звичайної цегли, лиш одне мене хвилювало, де-не-де на стінах виднілись старі засохлі плями крові. Ще в кімнаті було вікно, забите дошками, і старі подерті дерев'яні двері. Через довгий проміжок часу я захотів їсти. Довелось розгорнути газету в якій зі слів Хью, була їжа і вода. Там була металева фляга з водою, кукурудзяний хліб і м'ясна концерва. Трошки з'ївши хліба і випивши води, я очікував далі. Вже ставало темно, світло пригнічувалось і в кімнаті було ледь що видко. Помацки я нащупав концерву, голод мене змушував їсти, відкрив я її флягою, бив по ній поки не пробив бляшанку. З'ївши концерву, думав вже лягати спати але в кімнату хтось зайшов. Знайомий вже мені голос сказав:

• -Ходімо. - я пішов за Хью, він вивів мене з будинку на зовні. Я побачив

вогнище біля якого сиділи ковбої, приблизно десь 7 чоловік. Вони розмовляли про своє, хто чистив рушницю, хто грав на банджо співаючи старі мисливські пісні а хто просто сидів і розповідав різні байки. Атмосфера мені здалась дружньою, поки Хью не заговорив до мене:
-Ти знаєш хто ми?
-Ні, точно я не знаю хто ви, але ви схожі на ковбоїв.
-Ясно. Сідай. - сів я на землю біля вогнища, майже ніхто не звернув на мене уваги, всі були так зайняті своїми справами що їм було не до мене.
-Так от - почав говорити мені Хью - Колись ми були ковбоями, поки наше село не спалили.
-Чому його спалили? -запитавсь я -
-Це був набіг бандитів і розбійників. Вони об'єднались щоб грабувати села.
-Ясно, і де ви тепер живите?
-Ми подорожуємо табором. Спочатку ми думали відбудувати село, і перший раз все таки відбудували, але розбійники знову прийшли і вигнали нас, вони осіли там бандитським табором.
-А чим ви займались в вашому селі?
-В нашому селі ми вирощували корів на забій, в нас було більше 3-х сот корів. Яких продавали, а яких собі лишали.
-Навіщо вам я?
-Тебе схопили випадково, ми думали ти один з них.
-З них? - перебив я Хью -
-Так, з них, з бантитів. Вони часто ставлять засітки в лісі на подорожуючих. Ми їх відловлуємо і здаємо шерифу який живе неподалік в містечку.
-Навіщо ви їх ловите? Це ж приносить вам тільки лишніх проблем.
-Я вірю що одного разу серед них буде той, хто вбив мого 6-х річного сина Дейві 8 років назад, при набігі на наше село.
-Ви хочете відплатити йому?
-Я просто погляну в його очі і спущу курок свого револьвера, приставленого до його лоба.
-Чому ви не збудуєте нове село для себе?
-Податки, нам немає чим платити такі величезні податки на землю. Навіть якщо оселимося десь в безлюдному місці, всеодно ці податківці все рознюхають і прийдуть вимагати податки за "Заселення державної землі", тьфу.
-Вас багато в таборі?
-Нас всього 14 чоловік і 2 жінки, інші або пішли від нас в інші села або міста, або просто ще на початку не захотіли йти з нами.
-Хью, мені шкода твого батька і сина, прийми мої співчуття.
-Ні, нічого, головне щоб в мене ще лишавсь порох в кишені і патрони в руках, що б я міг відплатити за їхню смерть! Доречі, на тримай - Хью протянув мені  револьфер і декілька патронів і мій рюкзак - ти подорожуєш як я зрозумів, тобі це точно знадобиться.
-Дякую за це. Хью, я можу переночувати у вас? Зранку я вже піду, не хочу доставляти вам лишньої мороки.
-Так, можеш лягати тут спати, он поруч є візок з сіном.
-Дякую. - я ліг в воза з сіном і заснув...Через сон я почув якісь крики і постріли. Розплющивши очі я побачив біля себе труп, який дививсь на мене своїми холодними і мертвими очами, він був весь в крові. З переляку я швидко підвівсь і побачив страшну картину, кров, трупи і десь здалеку чулись постріли і крики... Продовження в Восьмій частині.