ДЕЛА МОИ НЕ МЫЧАТ, НЕ ТЕЛЯТСЯ
Андрій Лаврик
(18+)
Дела мои не мычат, не телятся. На месте стоят. Не меняются. Мои клетки всё ещё делятся, Они пока что не разлагаются. Друзья мои поразбежались Кто по какой стороне. А я тут давлю на жалость, А я здесь живу во вне. Во внеплановых срывах-депрессиях, Во вневременных мыслях-попутчицах. Мне так редко бывает весело И мне не по ком даже соскучиться. Убиваюсь пивком по случаю, И вином - по особым поводам. Да всё душу мечтами мучаю,- Оголённым фантазий проводом. В этом проводе не двести двадцать, Он искрится от напряжения. За которым мне не угнаться, Не в реале, не в воображении. В этом токе бегущего времени, Жестов глупых и взглядов растерянных, Всё стучатся мне капли по темени. Слов не найденных, шансов похереных...
2023-01-22 15:43:54
1
0
Інші вірші поета
Чужая-родная Личный список дел Флаги Луна сорвалась с цепИ
Інші поети
Virtoria
@Victoria_Sandulenko
Схожі вірші
Всі
Unbreakable heart
B I
Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart
49
1
14340
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11497