ДУСЬКА
I Каждый любит игривых щенков, Обожает пушистых котят. А потом угасает любовь, - Повзрослевших любить не хотят. Взяли Дуську лохматым щенком В тёплый дом - царство ярких огней. Стала верным, потешным дружком Для двоих шаловливых детей. Дуська родом была из дворняг, Лапки толстые, грудь колесом, Хвост – торжественной радости знак - Как пропеллер вертелся за псом. Мокрый нос, но всегда острый нюх, Глазки-пуговки, ушки торчком. Зарычит, разбежится, и ПЛЮХ! – По квартире летит кувырком. II Но когда Дуська стала взрослей, Тут же к ней и угас интерес. Новый друг для игры у детей: Плоскомордый смешной пекинес. А её на цепи во дворе Стали в холоде лютом держать. Приковали гвоздём в конуре, - Чтоб не вздумала часом cбежать. Вместо коврика - голый цемент. Лишь когда-никогда кинут кость. И, наверно, в тот самый момент Начала пробуждаться в ней злость. И когда никто не приласкал, Оголила впервые клыки. Ей остался лишь волчий оскал, Только выть по ночам от тоски. III Предпочтя заключенью свободу, Не принявши лихих перемен, Перегрызла ошейник – и ходу, - Быть бродягой средь каменных стен. Позабыто понятье «уют», В прошлом тёплый и радостный дом. Помешаешь кому – наорут. Зазеваешься – пнут сапогом. Ощенилась в подъезде зимой. Водкой пахнущий человек Сгрёб щенков своей сильной рукой И швырнул всех клубком прямо в снег. Завывала собака взахлёб, И пыталась тепло им отдать. Утром смерть посетила сугроб, Там скулила над льдинками мать. IV С той поры скажет кто-то: «Пройдусь-ка, Вон какая погодка стоит». Тут же с улицы выскочит Дуська - И кусает, и злобно рычит. Ну а если учует спиртное, Изорвёт даже в клочья штаны. Те, кто жил в мутном мире запоя, Были страха и гнева полны. Приехал человек, в кармане ксива. В руках ружьё. На службе Государства. Прицелился легко и терпеливо - И прекратились Дуськины мытАрства. Ей дети вспомнились, чесавшие за ухом, В ручонках колбаса: «Иди же! На!». Но грянул выстрел – став последними звуком. А после наступила тишина. ***** ***** ***** ***** ***** ***** Заштриховала небо в алый цвет заря, И снова начал свой привычный бег, Над всей планетой пафосно царя, Венец природы – гордый человек. Все спешили, пыхтя на бегу. Был то самый обычный из дней. Лишь засЫпали кровь на снегу – Некрасиво. Пугает людей.
2023-02-06 06:44:53
1
0
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
4726
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
83
2
3759