ГДЕ-ТО...
Андрій Лаврик
Где-то есть та улица, по которой Каблучками выцокивается сальса. У меня за плотно задёрнутой шторой Только дождик в ритме сонного вальса. Где-то, млея от страсти, томно прикрыв глаза, Пьёт красотка вино под мотив соловьиного щебетания. У меня в холодильнике лишь зелёная колбаса – Да и та ровесница Спартаковского восстания. У кого-то милый двухместный рай, Рандеву с прекрасной островитянкой. У меня на тумбе «Лето, прощай», Чайник «S.O.S» выстукивает морзянкой. Кто-то царь судьбы, кто-то жизни вождь, Кто-то смело ведёт за собой народы. А зато у меня дружелюбный дождь, Томик Брэдбери и зелёные бутерброды.
2023-01-28 20:35:56
1
0
Інші вірші поета
Люди молятся утром на Солнца восход ДЕНЬ ПОГАС Хохотали до слёз, и рыдали до смеха СВИДАНИЕ С ВЕСНОЙ
Інші поети
Elae Marks
@Elae_Marks
user8720
@user8720
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
2536
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11405