Гранит

Андрій Лаврик

Расскажи мне о жизни, холодный гранит. И какой тайный шифр эта надпись таит? Восемь цифр в виде дат. Посредине дефис. Смерть – граница. Туда не пускают без виз. Может, сможешь сказать, на которой из битв Завершил свой полёт, был предательски сбит Тот, кто небо любил. Он и сам был крылат. Спутал аэродром и огни райских врат. Он живым был, и вот: буквы, цифры, портрет. Под землёй самолёт. Но в нём лётчика нет. Мысли прячутся в грот. Чувствам нужен размах. Каждый в мире - пилот в своих хрупких телах. Но бессмертна душа. И гранит ни при чём Тот, чьи крылья – мечта, тот летать обречён.

2023-02-10 06:49:13

Інші вірші поета

ЛЮДИ ИЩУТ И НАХОДЯТ СМЫСЛЫ Перед тим, як зануритись в сон ДУШЕ НЕ ПИТЬ НЕКТАР ИЗ РАЙСКИХ РЕК АКСЕЛЕРАЦИЯ

Інші поети

Time_Fune

@Time_Fune

Аня Мінова

@anya_minova

Ali Gurbanov

@Aliscorp

Схожі вірші

Всі

"Письмо ушедших дней"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.

1731

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11168