ЯКЩО КОХАТИ, ТО ВЖЕ ДО СКОНУ

Андрій Лаврик

Якщо кохати, то вже до скону. Якщо кохатися, то до ранку. Мені б писати з тебе ікону І кожну втілити забаганку. Мені б зарадити всім напастям. Забрати біль твій. Хоча б частину. І обіймати, і звати Щастям. І пригортати, немов дитину. Ти посміхнешся – і сонце сяє. Мов голос долі – дзвінкий й невинний - Твій сміх і зараз в мені лунає, Як спів довершений солов’їний. Твій блиск очей та красу дівочу Крізь вир життя пронесу – як мрію. Бо це - єдине, чого я хочу. І саме те, що я дійсно вмію.

2023-01-19 09:54:48

Інші вірші поета

ПОРАДА ПОВІЇ ИСКЛЮЧЕНИЕ БУТОНЬЕРКА Осень в столице

Інші поети

Polya Ya

@Polina8

Doesnt Matter

@Doesntmatter

Alaa Gamal

@alaa_gamal

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

3995

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11497