ЯКЩО КОХАТИ, ТО ВЖЕ ДО СКОНУ
Андрій Лаврик
Якщо кохати, то вже до скону. Якщо кохатися, то до ранку. Мені б писати з тебе ікону І кожну втілити забаганку. Мені б зарадити всім напастям. Забрати біль твій. Хоча б частину. І обіймати, і звати Щастям. І пригортати, немов дитину. Ти посміхнешся – і сонце сяє. Мов голос долі – дзвінкий й невинний - Твій сміх і зараз в мені лунає, Як спів довершений солов’їний. Твій блиск очей та красу дівочу Крізь вир життя пронесу – як мрію. Бо це - єдине, чого я хочу. І саме те, що я дійсно вмію.
2023-01-19 09:54:48
2
0
Інші вірші поета
КЛЕПТОКРАТИЯ (СКАЗКА) БЫЛ ДЕКАБРЬ, ЗАМЕРЗАЛИ РЕКИ НИТИ Сердцу много не нужно жилплощади
Інші поети
Your Witch
@Your_Witch
Схожі вірші
Всі
Пиріг із медом (UA)
Ай
Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.
79
19
3576
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12320