ЛЕТНЯЯ ЗАРИСОВКА
Андрій Лаврик
На летних террасах кафе расставляются стулья, Мой город становится шумным подобием улья. Все люди - и голуби даже - разбились по парам. Весной одиночество эквивалентно кошмарам. Здесь наши шаги обязательно пересекутся. На скатерти неба блестит золочёное блюдце. Собака бездомная греет мохнатое брюхо, С ней рядом на лавочке книгу читает старуха. Длинней стали дни, а девушек юбки – короче. Для нежных признаний порой недостаточно ночи. Вот тянется очередь. Кваса пузатая бочка. На ценнике муха сидит – словно жирная точка. На детской площадке ребёнок с мамашей гуляет. Что есть холода он – счастливец - пока что не знает. Не знает морозов. Забудем о стуже и мы. Бессмысленно лето губить ожиданьем зимы.
2023-02-01 20:31:34
1
0
Інші вірші поета
ТВОЁ ИМЯ СЛЫШУ В КАЖДОМ ЗВУКЕ VITA BREVIS, ARS LONGA Люди молятся утром на Солнца восход Средь гор и чаек, под шум прибоя
Інші поети
Princess Girl
@Princess_life
Annavi
@Ivanka_Kovalchook
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12046
У серці...
Катерина Данилевська
Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.
107
16
10186