ЛИЧАКІВСЬКИЙ ЦВИНТАР
Андрій Лаврик
Крізь прохолодний, сірий, густий туман Містичні камені виринають із потойбіччя На кладовищі, серед химер й оман. Минуле дивиться тут майбутньому у обличчя. Прийдешнє каже: «Встигнеш. Іще не час. В жодному разі не надурити долю.» Давнє підступно шепоче: «Іди до нас. Бачиш, тут ні турбот нема, ані болю.» Спокій на склепах та на хрестах спочив, Янгол-надгробок несе свою вічну варту: Чи-то в жалобі голову похилив, Чи-то шкодує, що душам бракує гарту. Наше життя – лише міст через два світи. Цвинтарем разом зі мною мандрує вітер. Коли набридне щоранку вперед іти, Я тут залишусь, щоб вічність перепочити.
2023-02-07 13:23:52
1
0
Інші вірші поета
Всё уже сказано до нас Небо цветом твоей помады У любви смещены акценты Это может закончиться плохо
Інші поети
Vinay Deshlahare
@avin_rafael
Схожі вірші
Всі
Чуточку внимательней
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !
40
8
2764
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12324