ЛИЧАКІВСЬКИЙ ЦВИНТАР
Андрій Лаврик
Крізь прохолодний, сірий, густий туман Містичні камені виринають із потойбіччя На кладовищі, серед химер й оман. Минуле дивиться тут майбутньому у обличчя. Прийдешнє каже: «Встигнеш. Іще не час. В жодному разі не надурити долю.» Давнє підступно шепоче: «Іди до нас. Бачиш, тут ні турбот нема, ані болю.» Спокій на склепах та на хрестах спочив, Янгол-надгробок несе свою вічну варту: Чи-то в жалобі голову похилив, Чи-то шкодує, що душам бракує гарту. Наше життя – лише міст через два світи. Цвинтарем разом зі мною мандрує вітер. Коли набридне щоранку вперед іти, Я тут залишусь, щоб вічність перепочити.
2023-02-07 13:23:52
1
0
Інші вірші поета
Ты несносно красивая УМВЕЛЬТ DELETE Я ЗАВЯЗАЛ ГЛАЗА СВОЕЙ ДУШЕ
Інші поети
D. K.V.
@d_kv
Nazar Pytsyk
@bez_talanta
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11168
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
3507