Марнувати життя потрібно подібно Війону
Андрій Лаврик
Марнувати життя потрібно подібно Війону – Не боятись ні шибениці, ні кулі. Алергічно чихати на будь-яку заборону, Залишати у пляшці усі образи минулі. Чаркувати вино, неначе святую воду, Відмовлятись від ролі сумного блазня-невдахи. Пам’ятати усіх, хто чинив тобі перешкоду, – Як навмисно носити у чоботах гострі цвяхи. Тож великий то дар є – вміння усе забути, Перекреслити і почати життя спочатку. Непотрібен нікому жертовний твій біль спокути. Всі дрімучі ліси вирощують по зернятку. Тож коли хтось спитає, мовляв, чи не тисне корона? Відповім: «Вам на троні видніше, панове, з клозету». Я навчився простого, зручного секрету Війона: Навіть в пеклі завжди знаходиться місце бенкету!
2023-02-09 09:49:30
2
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Мартин ІДЕН
Класно!
Відповісти
2023-02-11 13:03:15
Подобається
Інші вірші поета
У ЧЕРЗІ ЗА ЩАСТЯМ Сопливы и слезливы песнопения ВСЁ СУЕТА ЛЮБОВЬ ПО ИНТЕРНЕТУ
Інші поети
Eleanor Rigby
@ouvrir_son_coeur
Схожі вірші
Всі
Пиріг із медом (UA)
Ай
Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.
79
19
2669
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11464