КАФКИАНСКОЕ
Андрій Лаврик
А люди твердят, мол: «Сиди и не гавкай». Но в точке единой сошлись все приметы, Что наша реальность написана Кафкой, И в ней потому так абсурдны сюжеты. Как стружка слетает с бруска при вращении, Теряем и мы очертанья знакомые. Однажды поймём – свершено «ПРЕВРАЩЕНИЕ»: Проклятье сбылось, и мы все - насекомые Абсурд нам заменит наличье чудес. На страшном суде подавлю приступ лени я. И казнь завершит тот судебный «ПРОЦЕСС». Нам даже не скажут состав преступления. Весь мир – есть владенье хабалок и хамок. Порука, конечно, у всех круговая. И тщетно мы ищем пути попасть в «ЗАМОК», А что он для нас? Лишь концепция рая.
2023-02-11 10:29:01
1
0
Інші вірші поета
К чему скрывать любовь за пылью слов? ЖАЛКО, ЧТО ЭТОТ ВЕЧЕР ... SMS СТАРИК И МОРЕ
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
4861
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12541