Не плач, кохана, час загоїть рани
Андрій Лаврик
Не плач, кохана, час загоїть рани. До нових цілей стрімко кроком руш! Лиш спогадів збіднілі каравани Блукають вперто по пустелі наших душ. Знайди якусь щоб вбити час забаву, А краще – вигадай нову собі любов. Та переграй сумну оту виставу, Гляди лишень, не обпечися знов. Якщо ж Амур не збавить швидкостей, Ти уяви, що я тобі наснився. Немов пірнув у океан людей І в тій безодні шумній розчинився. Бо я шукаю й досі свій перон, Реальність в сірий тон мій світ фарбує. І думка: «Ти лише чарівний сон», - Мене не раз від смутку ще врятує.
2023-01-30 10:24:48
1
0
Інші вірші поета
Луна зимним яблоком зреет НЕ ПРИПИНЯЙ На шторках, словно встарь, маки алели Бывает, душе взаперти вдруг становится тесно
Інші поети
Юнита
@neizvestnaya_kim
Asker Nerys
@Asker_Nerys
Схожі вірші
Всі
La lune
Nadine Tikhonovitch
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
1427
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4685