Пахнет плачущим воском и ладаном
Андрій Лаврик
Пахнет плачущим воском и ладаном, Крестным знаменем заручась, Люд вступает с прозреньем негаданным В дворик церкви, у входа толпясь. Благовест заслышав, дед смиренно Шапку мнёт в руках, склоняя лоб. На людей косясь слегка презренно - Завывает старый, толстый поп. У него повадки волчьи, лисьи. Продаёт он колокольный звон! Люди Господа искали в закулисье Жадностью прокопчённых икон. Сам же Бог стоял у входа храма - Рядом с самым бедным из крестьян. И ладонью в ссадинах и шрамах Милости просил у прихожан.
2023-01-25 21:35:05
1
0
Інші вірші поета
SIC TRANSIT GLORIA MUNDI ВОНА, МОВ ДИТЯ ... Мутный, неясный дым Марнувати життя потрібно подібно Війону
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Пиріг із медом (UA)
Ай
Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.
79
19
2741
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11524