Пам’ятаю
Пам’ятаю, вермут у келих лив, й забував про вінця я.
Відкорковані спогади. Шелест її спідниці.
І душа несміливо мружилась, мов провінція
Перед сяйвом неонових вивісок у столиці.
Ресторанний співак завів якісь соплі-воплі,
Як Амелія Ергарт офіціантка парила.
Й тарілкИ погано обсмаженої картоплі
Виглядали в долонях її, мов пернаті крила.
Я півночі сидів під брудним візерунком фіранок,
Й на серветці складав вірші свої найчистіші.
Штучна посмішка лярви котроїсь з її коліжанок
Виглядала дешевше, ніж штучне хутро на миші.
Пам’ятаю просте питання: «О котрій вільна?»
Навіть зараз душею в спогад той дивний лину.
ЇЇ відповідь: «Та хоч зараз. Я ж божевільна!»
Мов відкрив океанську мушлю, й знайшов перлину.
2023-02-10 06:59:09
1
0