Пам’ятаю
Пам’ятаю, вермут у келих лив, й забував про вінця я. Відкорковані спогади. Шелест її спідниці. І душа несміливо мружилась, мов провінція Перед сяйвом неонових вивісок у столиці. Ресторанний співак завів якісь соплі-воплі, Як Амелія Ергарт офіціантка парила. Й тарілкИ погано обсмаженої картоплі Виглядали в долонях її, мов пернаті крила. Я півночі сидів під брудним візерунком фіранок, Й на серветці складав вірші свої найчистіші. Штучна посмішка лярви котроїсь з її коліжанок Виглядала дешевше, ніж штучне хутро на миші. Пам’ятаю просте питання: «О котрій вільна?» Навіть зараз душею в спогад той дивний лину. ЇЇ відповідь: «Та хоч зараз. Я ж божевільна!» Мов відкрив океанську мушлю, й знайшов перлину.
2023-02-10 06:59:09
1
0
Схожі вірші
Всі
Неловкость в улыбке рассвета
Застыли на окошке вечерние узоры И снова мокрый дождик под лёгкий ветерочек , Без красок сонный кофе под пару твоих строчек .. Меня лишь согревает тепло твоих улыбок , Что заглушает холод давно проникших смыслов , А завтра снова будет тяжёлый понедельник, Но знаю ,что с тобою не страшен даже вечен , На сердце оставляя хорошим настроеньем , Сначала начиная срок время скоротечен Лишь парой фраз в инете, Мне брошенных с приятным воскресеньем...
39
2
2576
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1902