Вірші
Всі
Чи часто...
Чи часто ви втрачали ту людину,
Що всім була в житті для вас?
Чи сиділи з нею не одну годину
Й, спілкуючись витрачали час?
Чи все було так бистро, тихо, мирно,
Коли вона пішла із вашого життя?
Чи боліло терпло і кипіло,
Коли її поруч вже, на жаль, нема?
Чи в душі у вас все так горіло,
Що так палало аж до тла?
Чи..? Хоча напевно було,
Тут вже питати сенсу нема...
Було, напевно, що людиною хворіли,
Без неї у вас уже одна лиш пустота.
Було, напевно, що ви так любили,
А тепер у вас серця, наче вже нема.
Були, напевно, сліз довгі ріки
Й життя уже не таке й життя...
Було, напевно, що вона була, як ліки
Від самотнього й жахливого буття.
І раптом світ весь ваш змінився,
Усе вже зовсім, як було колись, не так,
Наче світ щастя перед вами зачинився
І у вашім світі, наче світ погас...
І намагались ви, напевно, хоч частинку
Тієї людини зберегти в собі,
Залишити в серці хоч одну жаринку,
Щоб бачити людину уві сні...
3
0
225
Pain
Настав той час, коли
Життя відразу барви втрачає
І грають вже не яскраві кольори,
Як тільки додому потрапляю.
Настав той клятий час, коли
Рідний дім стає, як пекло,
Уже не ті веселі літні вечори
І зранку бути вдома нестерпно...
Кожного дня встаю я вранці
З думкою заснути знов навік!
Ми стали сварок тих, неначе бранці!!!
Й дурних думок уже в голові потік...
Я намагалась щось змінити,
Владнати все або кудись втекти,
Та рідні стіни, то наче власні ґрати
І важко навіть, хоча б кудись піти!
Надії, віри й любові вже немає,
Інколи, шкодую, що я не така,
Не така я безсердечна, як всі кажуть,
Можливо, тоді не була б бранкою провини відчуття!
Можливо, все ж я егоїстка,
Можливо, безсердечна таки я,
Та моя позиція є дуже чітка –
У мене є право на власне життя!
Змінитись хочу я на краще!
І пожинать плоди з тих насінин
Надії і любові, і як би важче
Не було б рости серед гірних рослин...
1
0
216
Гучна тиша
В кімнаті стояла мертва тиша
Й подиху чути навіть не було.
Пустота ставала далі глибша,
Нічого вже змінитись не могло.
Одна душа була лише в кімнаті!
Лежала тихо, наче нежива.
Була в піжамі та халаті
І жити далі вона вже не могла...
Здавалося є ще там жива людина.
Та ні, нічого живого вже нема,
Була вона спустошена і вбита,
Бо біль душу до кінця вже розрива!
І плакала було, й в момент сміялась,
І встати з ліжка не могла,
Була холодна, наче зима у ній зосталась,
Вона кричала, але звуку навіть не здава!
З розуму зводила та мертва тиша
І навіть не чути її серця стук,
Вона зовсім не чекала того лиха,
Коли почуття над нею гору візьмуть...
І навіть її тихенький шепіт
Звучав, мов крик на увесь світ!
Вона була давно розбита
Зів'янув її уже весняний цвіт...
3
0
283
