СПАЛЬНІ РАЙОНИ МУДРІШІ

Андрій Лаврик

Спальні райони мудріші, Ніж історичні центри. Спальні райони – це ніші, В котрих маєм жити й померти. Квартали, дорогами скуті, Тролейбуси мимобіжні. Тут кожен із нас по суті На власному роздоріжжі. Фаст-фудом газетних ідей Годуй своїх внутрішніх монстрів. Бо ти в океані людей Всього лиш загублений острів. Є люди із плоті та крові. Ненависть ще є і кохання. І пам’ять, що лишиш по собі – Як доказ свого існування.

2023-01-18 10:46:33

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Мартин ІДЕН

Гарно

Відповісти

2023-01-18 11:04:38

Подобається

Julia K

Дуже гарний вірш. Я в захваті! Однозначно, до обраного 💗

Відповісти

2023-01-18 21:05:23

Подобається

Інші вірші поета

Не богат и не знаменит Шин по брусчатке мягкий ход ТИХО НАВШПИНЬКАХ ИЕРОГЛИФЫ

Інші поети

fellegzuhatag

@fellegzuhatag

Cillaniee

@Callme_Cillaniee

King Dante

@grotesquecreature

Схожі вірші

Всі

" Вздох неба "

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я теряю себя , как птица в полете Каждый вздох облегчения , Когда вижу неба закат Мне плохо , когда не дотронуться К твоим обьятьям свободно , Но я знаю, что ты не услышишь , Мой вслип слёз из-за окна ... За глубиной туч темного неба Ранее, чем ты уже вспомнишь И подумаешь, как я скучаю , Скрою всю грусть.тишиной ... Может быть сердца стук угнетает И воздух из лёгких рвется волной Но ритм одной песни будет на память , Тех последних слов ветра холодов ... Пока не угаснет горизонт пламя Последнего огня без тебя , Багры унесут строки мгновенно Без следа раньше тепла ... P.s: Грусть неба скрывает больше чем мы думаем ...✨💫✨ 🎶 Where's My Love ~ SYML 🎶

2201

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11168