PER SEMPRE
Андрій Лаврик
Распадусь на атомы от тоски я. У души заряд уже пол процента. Ты хохочешь в трубку: «О! Mamma Mia!», - Чистый местный выговор без акцента. Я смотрю погоду в твоём Милане, Представляю, как твоя dolce vita. У меня всегда телефон в кармане, Ревность и печаль позади – как свита. Ураганы! Грозы! Порывы! Смерчи! У меня покоя внутри не стало. Жду, когда ты скажешь arrivederci, За окном оставив театр Ла Скала. Я хребет сломал своей силе духа, От разлуки вою, подобно зверю. Шепчешь мне «per sempre» в тиши на ухо, И ты знаешь, я в нашу вечность верю. Per sempre – навсегда. Dolce Vita - сладкая жизнь. Аrrivederci – до свидания.
2023-02-07 20:12:20
1
0
Інші вірші поета
Магритт Бесповоротно мир сошёл с ума! Навсегда СКИТАЛЕЦ
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4530
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12012