Тихо в старинном храме

Андрій Лаврик

Тихо в старинном храме В длинной февральской ночи. Ветер колышет пламя Заупокойной свечи. Настежь раскрыты двери, Ворвался снежинок рой. Важно во что-то верить, Что за смертельной чертой. Если у чувств срок вечен, Что же так мысли горьки О перспективе встречи С другой стороны реки. В памяти отголоском Шёпот скитаний былых. Капает свечка воском, Оплакивая живых.

2023-02-10 11:24:00

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Тигриця

Очень атмосферный стих. Люблю такие.

Відповісти

2023-02-10 14:35:57

Подобається

Інші вірші поета

ВСЕ НАВКРУГИ - НЕСАМОВИТА ГРА Чешет ветер гриву леса МАЯК WELTSCHMERZ

Інші поети

Adaira

@adaira

Uina Ku

@mayor_hija

Plzdrinkmypapaaa

@Plzdrinkmypapaaa

Схожі вірші

Всі

Не скажу "люблю"

Asteriya

Знаєш, складно Тебе любити й не сказати. Тебе кохати і збрехати, Що зовсім іншого люблю, І що до тебе не прийду. Знаєш, той "інший" мене теплом своїм зігріє. Зачарує і поцілує, А ти сиди там далі сам, І йди назустріч виючим вітрам. Тобі вже більше не скажу своє я болісне "люблю"... А просто відпущу і почуття у собі похороню.

5625

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11464